Понад 300 костюмів "химер" та тисячу маскувальних сіток у команді волонтерського хабу "Генерація успіху" пошила переселенка із Чугуєва Любов Правдивець. З її слів, робити це почала понад рік тому разом із невісткою Ольгою на прохання двох синів, які воюють на фронті. Загалом у родині жінки 10 військовослужбовців. Серед них був і її чоловік, полковник у відставці Володимир Правдивець. Він помер 12 травня від інфаркту, який трапився, зі слів жінки, через перенесений обстріл та контузію. Невдовзі помер і його брат. Тепер вона із невісткою та онукою мешкають у його будинку у Прилуках.
До роботи на швейній машинці Любов Правдивець повернулася після майже 40-річної перерви. Нині – шиє рюкзаки на фронт.
"Ми складаємо сюди «химери». Так само сюди складаємо сітки, щоб хлопцям відправляти".
Незадовго жінка зшила основу для "химери". Їх у волонтерському хабі виготовляють костюмом. Галина, Марина та Вікторія в’яжуть сорочку до вже готових штанів. Мішковину для цього готує невістка Любові Правдивець – Ольга. Їх син та чоловік на фронті.
"У нас в родині десять «піксельних». Молодшому зараз 16 років. Він вступив у військовий ліцей в Полтаві. У нас хлопці знаходяться в гарячих точках — мій брат, мої племінники", — каже Любов Правдивець.
До волонтерської роботи Любов та Ольга доєдналися понад рік тому на запит рідних.
"Зателефонував син і каже, що треба сітки. Так ми і почали. Ще тоді в п’ятій школі були, прийшли до них і вони нам сітки. Ми їх відправили і з того дня ми як прийшли, так і залишились", — розповіла Любов Правдивець.
За цей час у команді волонтерського хабу відправили на фронт близько 300 "химер" та тисячу маскувальних сіток.
"Ти робиш добру справу, тому що це хлопцям потрібно. Сітка врятує життя, «химера», які ми в’яжемо — врятує їм життя. Це дорого коштує. Головне зберегти життя хлопців. Якомога більше".
До повномасштабного вторгнення росіян на територію України Людмила Правдивець із родиною – чоловіком Володимиром, невісткою та онукою жили у Чугуєві Харківської області. Все змінилося о п’ятій ранку 24 лютого.
"Військовий аеродром, поруч у нас військовий завод і з п’ятої ранку вони били по військовим об’єктам, а о сьомій годині вони вдарили по наших житлових будинках".
З її слів, найскладніше довелося із чоловіком, який був прикутий до інвалідного візка. Він – полковник у відставці, був льотчиком, ветеран війни в Афганістані.
"Коли прилетіло, був вибух. Він сказав: «Люба, це почалася війна». Коли стався вибух, коли полетіли вікна в той момент я над ним нахилилася і полетіло скло, я його собою прикрила. Його не зачепило. Онучку поранило. Уламок пролетів".
В той день з допомогою волонтерів вони переїхали до сусідньої Іванівки. Там десять днів просиділи у підвалі школи, оскільки селом їздили російські танки. 7 березня вирішили повернутися до Чугуєва.
"Стали їхати, а там вже було поле бою, підбиті танки, вирви на городах. Нас зупиняли, але нам пощастило, що нас не обшукували, бо у нас були документи наших хлопців – вони військові. Чоловік був лежачий – лежав на передньому сидінні і вони не стали його піднімати".
Ще тиждень родина Правдивців провела у підвалі однієї із багатоповерхівок. 14 квітня волонтери відвезли їх до доньки у Полтаву. 18 квітня вони приїхали до Прилук, де жив брат чоловіка. За місяць чоловік Любові помер.
"Його оглушило і у нього була контузія, але ж допомоги не було ніякої. На фоні цього стався уже інфаркт. 12 травня він помер. Ту війну він пережив, а цю вже не зміг".
Невдовзі помер і його брат. Тепер вона із невісткою та онукою мешкають у його будинку. Влітку Любов Правдивець поїхала до рідного Чугуєва, аби подивитися на власне житло, але там знову потрапила під обстріл.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
