Попри велику війну та близькість до кордону з Росією, у цьому селі люди живуть і не збираються покидати свої домівки. Їхнє життя однозначно змінилося, а звуки вибухів стали буденністю для жителів прикордоння. Хоч в саме село ще не прилітало, та сусідні населені пункти постійно фігурують у зведеннях оперативного командування "Північ". Чим займаються місцеві жителі, де працюють, як пережили колони російської техніки, як ділили хліб та як пристосувались до життя "під боком" у ворога — читайте у репортажі Ксенії Рекун.

"Село прокидається в різний час, в залежності від пори року"
За 12 кілометрів від Росії о восьмій ранку прокидається одне з сіл Корюківської громади на Чернігівщині (назву не називаємо в цілях безпеки, — ред.). В ньому живе понад 500 людей.
Староста округу Юрій вже в цей час на роботі.

"Я працюю з 8:00, а так село прокидається в залежності від пори року. Наприклад, восени – з 5-ї ранку люди починають топити піч, порати худобу, виганяють її на пасовище. До 6-ї години точно прокидаються всі у нас".
По дорозі зустріли місцевих жителів Наталію та Віктора, вони вже з шостої ранку на ногах – збирають молоко у людей. Для цього в них транспорт: кінь та віз.

"О четвертій, п’ятій ранку встаємо. Я, наприклад, о четвертій встаю. Пораю худобу, щоб з шостої ранку почати збирати молоко по селу".

Жінка каже, що приймає молоко вже понад 20 років.
"Ціна на молоко низька, та це заробіток для більшості людей. Тримають десь 80 корів по селу. За день збираємо 500 літрів, влітку 700-800 літрів маємо".
Після прийому по селу молоко везуть до Наталії додому.
"Там у мене бочки є. Потім машина приїжджає та забирає. Розраховуємось за молоко з людьми двічі на місяць".

Віктор же каже, що хоч зарплата і маленька, та іншої роботи немає.
"Я все життя живу у цьому селі. Останні 15 років вожу молоко".

"Вибирати, де працювати не доводиться"
"У нас працюють в основному в старостаті, сільгосппідприємстві, у сусідньому селі, лісництві, споживчому товаристві, школі, дитячому садку, хоч і онлайн, та вчителі і вихователі працюють же, у будинку культури, пункті здоров’я, магазині та барі", – пояснив староста.
Біля пункту здоров’я ми побачили декілька велосипедів, тож вирішили дізнатися, які послуги там можуть отримати місцеві.

Валентина працює фельдшеркою тут з 1987 року. Каже, що зазвичай до них приходять люди молодшого віку, старші приходять навіть рідше.
"В середньому за день звертається 15 людей. Зараз почались простудні захворювання. Є у нас і стаціонар, на крапельниці та уколи можна ходити. З остеохондрозами, з гіпертонічними хворобами, з тиском приходять. Кожен вівторок приїжджає сімейний лікар. Раз на місяць – привозять ліки, як допомогу людям".


У пункті здоров’я можна замовити ліки за рецептом. Кожен тиждень їх доставляють у село.


Зі слів Валентини, у селі в основному заробіток у всіх у лісі – це сезонні чорниця та гриби лисички.
Нагадаємо, з 20 квітня 2022 року на території Чернігівської області діє тимчасова заборона на відвідування лісових масивів на період воєнного стану.
"Я у пункті здоров’я залишилась працювати без санітарки. Через скорочення, після повномасштабного вторгнення, треба самим все прибирати тепер. Та це нічого страшного, тільки б війна скоріше закінчилася. Працюємо вдвох тепер".

Староста Юрій розказав, що село, в порівнянні з іншими, ще досить жваве.
Це ми помітили у місцевому магазині, де щохвилини заходять люди. Продавчиня Надія працює в магазині понад 10 років. Жінка завжди в уніформі та користується дерев’яними рахівницями.


"Це як мозок мій другий. Вони надійні: не зіб’ються, не зламаються. Ось так вправненько всіх і відпускаємо. Магазин у нас в самому центрі села. Роботи багато і людей багато йде. Хоч і війна, та люди йдуть за продуктами, купують хліб. Його завозять нам щодня від різних постачальників: з Чернігова, Києва, Сосниці".

Заробляють люди, зі слів Надії, на тих же ягодах, лисичках, а потім приходять купувати товари.
"Асортимент у магазині забезпечений. Можна сказати, що і війни у нас немає, з тим, що на полицях є: персики, нектарини, виноград, апельсини, рибка, ковбаси, молочні продукти та багато всього іншого".
Полюбляють місцеві й пити каву:
– Надія, що ти будеш? Перець, олію, каву?
– Олію дай, саму дешевшу. А баклажани є?
– Є все.
– А каву, яку давати?
– Без молока. Молока вдома вистачає.

На питання, чи часто люди в селі п’ють каву, жінка відповіла так:
"Та у нас всі п’ють. Вже традиція. Вранці до магазину і за кавою".
Продавчиня Надія каже, що обирати, де працювати людям особливо не доводиться.
"Особисто я думаю: "А як дома можна сісти і сидіти? Це не для мене, я вся у русі, в роботі". Жити ж треба, і дітей навчати. У мене син воює. Як мама, я дуже переживаю. Але комусь же треба", – розповіла жінка.
За 50 метрів від магазину розташований бар. Та в ньому посидіти, як до повномасштабної війни, тепер не можна (через близкість до кордону місцеві не проводять масових зібрань та заходів, — ред.).
"Ми працюємо, як магазин. Піцу печемо, діти її полюбляють", – розповіла продавчиня Олена.

В барі, жінка каже, працює вісім років.
"За день чоловік 50 точно заходить до нас".
Та якщо в селі треба щось підфарбувати, зробити, можна звернутися до працівника благоустрою Леоніда.
"Третій рік працюю вже. Немає роботи у селі. Вибирати не приходиться. Влітку заробіток один – ліс".

Та все це, каже Леонід, не так страшно, як війна…
24 лютого 2022 року
"Я на роботу їхав 24 лютого. Взимку кочегаром працюю ще у сільраді, якраз це четверта ранку. Тоді було дуже страшно за сім’ю. За себе – ні. У мене двоє неповнолітніх дітей: сім років дівчинка і хлопчик 13 років", – розповів чоловік.
З його слів, колона росіян була в селі зранку, ще більша колона – по обіду.
"Вони тут блукали вулицями. Ми з сім’єю переїхали до матері дружини на іншу вулицю. У мене дім на центральній вулиці, ми там не жили, тільки худобу їздили порати. Боялися".
Продавчиня Олена в день повномасштабного вторгнення росіян була вдома.
"Я прокинулась о четвертій ранку від гулу. Ми були налякані. Ховалися всі вдома. Намагалися у коридорах бути, подалі від вікон".
Дізнаватися, що почалася велика війна, у селі почали через Інтернет та розмови.
"Я на роботі була 24 лютого. Спочатку працювала перші пару годин, потім мені сказали, щоб закривала магазин. Страшно було. Тільки на другий день ми зрозуміли, що це війна. Ніхто не очікував такого від Росії. Багато у кого там родичі, брати, друзі. У магазині на той момент вже були пусті полиці", – розповіла Надія.
Жінка каже, хоч росіяни і не заходили у будинки та люди були налякані й боялися.
"На той момент ми ще не чули про Бучу, та люди все одно сиділи закриті по хатам. Боялися, що будуть розстрілювати нас. У мене чоловік в АТО був. Перші ночі ніхто не спав. Це безсонні ночі. Літаки літали. У підвал я жодного разу не ховалася. Одного разу нам сказали, що буде сирена, треба ховатися, я як лежала вдома, так і все. Чому бути, тому бути, я так вважаю".
"Людина до всього звикає, та до війни, мабуть, не можна звикнути", — так розмірковує фельдшерка Валентина.
"24 лютого мене зустріли танки по цій вулиці. Шоковий стан був, страшно. Не вірила, що таке може бути. Я не виїжджала нікуди, на роботі була. Треба ж працювати. Ліки доставляти якось своїми зусиллями. Дякую, що допомагали волонтери".
Для всіх людей був шок, у тому числі і для нього, згадує староста Юрій.
"В той день я був вдома. Як я кину своє село? Якби була в цьому потреба, я б в останню чергу виїхав. Треба було думати за людей. Танки російські, які пройшли, які крутилися, вони заблукали і шукали дорогу. По старих картах їхали, мабуть. Місцевих не чіпали і не звертались за допомогою".
У лютому-березні 2022 року в селі організували чергування.
"Чоловіків 40 виходило щоночі. Робили це для того, щоб ДРГ не пройшли, мародерства щоб не було", – розповів староста.
"І хлібину ділили на три сім’ї"
Зі слів старости, в селі у погребах у людей є: картопля, консервація, у когось м’яса трохи, та головне, чого не вистачало у лютому-березні 2022 року, – хліба.
"Як привезли перший хліб, це був березень 2022 року, таке відчуття не передати. Це сльози на очах. Я тримаю ту хлібину і плачу. Ми звикли до того, що хліб фасований, а то привезли просто у машині, він лежить, як цеглина, а запах який, як занесли у магазин, то це все", – згадує продавчиня Надія.

"Потім вже підвозили хліб частіше, різали по половинці, по частинці. Бувало, що і хлібину ділили на трьох, на три сім’ї", – розповідає Леонід.
"До повномасштабного вторгнення село жило своїм розміреним життям"
Після деокупації Чернігівщини (3 квітня 2022 року, – ред.) село почало повертатися до звичного життя.

Через близькість до Росії, вважає Валентина, переселенців у селі немає.
"Бояться, мабуть, до нас їхати. Тільки друзі та родичі жили тут в активну фазу війни. До повномасштабного вторгнення село жило своїм розміреним життям. Хто як міг, так і жив, а тепер, війна нікому хорошого нічого не принесла...", – сказала фельдшерка.

Під час тривоги село не припиняє жити. Місцеві настільки звикли до звуків вибухів, що просто не звертають уваги.

Під час тривоги ми працюємо, розповіла продавщиця Надія.
"Є ще страшніше. У нас просто чутно звуки, а у людей домівки розбиває. А куди нам бігти? Це наш дім. З однієї сторони треба ховатися, але куди? У нас немає бомбосховищ. Погріб не пристосований до цього. В Єліному люди загинули у погребі. У нас в селі, я не знаю такої людини, щоб вона виїхала. Всі залишились тут".

Село під обстріли не потрапляло. Місцеві тут постійно чують канонаду, як обстрілюють сусідні села. Іноді здригаються вікна і самі люди.
"І знаєте, ми звикли вже до всього. Раніше, як все дрижить, і ми дрижимо, а тепер – просто робимо свою роботу далі", – сказала продавщиця Олена.

В Олени у барі, через роботу кухні та техніки, звуків вибухів іноді і не чутно.
"А мобільним додатком "Повітряна тривога" я не користуюсь, бо нервова система не витримає. Зараз особливо важко переносити все це. У погріб ми не ховаємось. Нам сказали, щоб туди навіть не йшли, бо завалить, це ж не бомбосховище", – розповіла жінка.

Зі слів Наталії, що приймає молоко, від канонади навіть собаки ховаються.
"А ми ні. Гупає часто та не ховаємось, хоч і страшно. Звикли".

Валентина з пункту здоров’я каже, що теж ні разу у погріб не ховалася.
"Воно ж бахкає постійно, коли і досить гучно, та я не ховаюсь. Вже розрізняємо на звук, коли приліт, коли вихід. Коли міномети працюють, коли "Гради"".
"Війна – страшно. Буває працюємо під такі звуки канонади, а робити ж то треба. А куди ховатися? Так і живемо", – каже Леонід.
Для мене війна – це…
"Біль і відчай. Це біль не тільки мій особистий, це біль нашої країни. Немає слів, щоб описати. Та разом з тим – гордість за дітей, що молодь пішла воювати та захищати", – каже Надія.
Для старости Юрія війна — це: "Шок для мене. Від того, що наші "добрі" сусіди напали на нас".

"Для мене війна – це горе, жах. Розбиті сім’ї, вкраде дитинство у дітей", – розповіла Валентина.
"Страшно. Не так за себе переживаєш, як за дітей. Собі хоч трохи пожив. У мене діти навчаються у Чернігові та Києві, переживаю", – каже Олена.
"У людей змінились життєві цінності"
Хоч і важко працювати, каже староста, та люди не хочуть зими.
"Минулого року відключення світла були, то люди просто раніше спати лягали. У нас в старостаті є генератор, щоб воду підкачати можна було. У деяких людей в селі теж є генератори, та в основному – це свічки, ліхтарі".


Попри відключення світла, магазини працювали.
"Під час блекауту справлялись за допомогою ліхтарів, свічок але ж працювали. На електронних вагах батареї вставляли, старі ваги діставали, ті, які з гирьками ще".

Надія додала, що і зараз будуть працювати, якщо буде відключення світла.
Зі слів Леоніда, було важко емоційно більше.
"А так у нас тепло ж, пічне опалення, свічки є".

З кожним днем тепер сонце сідає раніше і раніше. Засинає село, коли стемніє. Але самі люди ще не лягають спати.

"Засинаю, коли вийде. О 22:00, 23:00. Поки бідони помию, все пороблю", – розповіла Наталія.
"А ми ж і працюємо до 22:00, то спати точно пізніше", – каже продавчиня Олена.
Та головне, каже староста округу, люди з суржику намагаються перейти на українську мову.
"У людей змінились життєві цінності. Цінність за Україну. Раніше – всі люди браття, зараз – ні. Є Батьківщина – і це Україна".

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.