Жарти придумує на ходу, живе сама, тримає курей і порається у городі. Жительці села Дробишів Новгород-Сіверського району Олені Іоськовій виповнилось 100 років. Вона найстарша у своєму старостинському окрузі.
Добра, з почуттям гумору і працьовита, кажуть про неї родичі. Пані Олена почала працювати з 13 років, а в 97 ще пиляла дрова.
"Пам’ятаємо бабусю як добру і лагідну. З дитинства мені запам’яталося, як вона у їдальні працювала, а ми ходили їй допомагати, коли на канікули приїжджали", — розповідає онучка Ольга.
У городі жінки багато квітів і кропу. Вона досі доглядає за грядками, вириває бур’яни. Та більше по городу і господарству тепер допомагає племінниця Ганна. Вона приїжджає з міста. Літом живе в селі постійно. Її хата поруч з хатою тітки. Каже, в їх роду довгожителів не було.
"Вона сама каже, хіба думав хто, що я стільки проживу".
Своїх дітей в Олени Іоськової не було, з чоловіком зійшлась після 40 років і прожили недовго, він помер, розповідає племінниця. Родина Ганни – найрідніші люди для пані Олени.
"Вона жартівниця. Любить пожартувати, таке щось смішне як скаже, за це її всі й люблять, що вона така".
Ганна та її чоловік Василь кажуть, почуття гумору і працьовитість, найяскравіші риси характеру довгожительки.
"Коли людина працює, рухається – тоді вона живе. От і зараз вона потихеньку. От у дев’яносто з чимось років ми з нею, ще фотографія є, дрова пиляли", — каже Василь.
Працювати Олена Іоськова почали з дитинства — 13-річною дівчинкою в яслах доглядала за меншими дітьми, це була її перша робота. Потім працювала свинаркою, скотаркою, птахівницею, кухаркою. Каже, найбільше з усіх робіт подобалось: доглядати за дітьми та курчатами. Курей тримає досі, також тримає кішку.
"Вночі не дає спати: залазить і сюди, і сюди, бачить, де болить. Я читала, хто кішок любить, той на п’ять років більше живе. Може, то я і прожила".
Жінка живе сама. ЇЇ хата на одну кімнату. На стінах рушники й старі фотографії. Телевізора нема. Жінка любить читати газети та журнали. Окуляри не надіває, коли шрифт дрібний користується лупою.
Ювілярка каже, найщасливіша пора її життя – дитинство, улюблена пора року — весна. Дивлячись на календар, на хвилину робиться похмурою і самоіронічною, міркуючи про свій 100 день народження.
"Навіщо я досі живу? Господи прости мене, душечку грішну. До цих років — тільки одна я по сільраді. Красуня, що й свині лякаються".
Детальніше дивіться у сюжеті:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
