Скільки озброєння та боєприпасів необхідно 1 окремій танковій Сіверській бригаді, аби піти у наступ, чи пробують росіяни просуватися у зоні відповідальності бригади, ситуація зі снарядним голодом та постачанням західних танків. Про це Суспільне поговорило з командиром бригади, Героєм України Леонідом Ходою. Інтерв’ю з ним наша знімальна група записала на Донеччині. Також Леонід Хода розповів, до чого варто готуватися жителям українських міст у тилу та що перше зробить після перемоги. З ним спілкувався Андрій Тіток.
Чи розпочала Росія свій "великий наступ"?
За всіма ознаками, Росія готується до весняного наступу, щоб взяти реванш. Звісно, й ми готуємось до контрзаходів. Я думаю, на березень – швидше погода не дозволить. Але ми готові до всіх викликів.
Велику роль відіграватимуть погодні умови й готовність, бо наступальні операції мають багато складових. Чи вони будуть готові, чи не готові – я не можу сказати, бо настільки глибоко не знаю їхніх можливостей.
Техніку вони перекидають з Далекого Сходу – з-за Уралу. Відновлену техніку – білоруси їм допомагають її готувати.
Що відбувається на ділянці, де працює 1 танкова?
Повномасштабний наступ тут був перед Новим роком – 11 грудня (2022 року, – ред.). Дві батальйонні групи намагалися наступати, трішки в них щось пішло не так. В результаті, вони втратили практично полк. А після того тут здебільшого йдуть бойові дії на виснаження наших військ – такі короткі сутички. Щось середнє між розвідкою боєм і штурмом малими групами – шукають "слабинку", куди можна залізти, в яке слабке місце можна вдарити.
Ми сидимо тут – значить, не знайшли.
Про забезпечення боєприпасами 1 танкової та росіян
Стримувати-то ми їх можемо, для цього вистачає потенціалу. Нам би хотілося більше від оборони до наступальних дій перейти, щоб звільнити свою територію.
Щоб проводити наступальні дії, снарядів повинно бути в чотири рази більше, а то й у п’ять. Все залежить від того, як противник обороняється і в якому напрямку ми підемо. І цієї кількості, на жаль, поки що немає.
В Чернігові була зовсім інша ситуація. На той час у нас була достатня кількість боєприпасів – ми тоді встигли їх вивезти й сховати, плюс ми накопичили боєприпасів і розосереджували їх, плюс із Києва багато нам привозили по першому дзвінку. Тобто, там такого голоду ми не відчували. І, звісно, ми раціонально їх використовували.
Росіяни економлять снаряди. Істотно це відчувається – разів у п’ять інтенсивність їхньої артилерійської війни зменшилась. Плюс, наскільки ми прослідковуємо тенденцію, декого з їхніх командирів зняли з посад за те, що була перевитрата ліміту боєприпасів.
Чому росіяни економлять снаряди
По-перше, логістика. Одна справа – підвозити з центральних складів Західного військового округу (500 кілометрів), інша – з Далекого Сходу або з Забайкальського воєнного округу везти п’ять тисяч кілометрів. Склади у Білорусі, ближні, вони почистили у перші пару місяців – ми на собі відчули їхню кількість. І зараз у них проблеми з логістикою.
По-друге, можливо, вони вже залізли в н/з – стратегічні запаси. Тому що є снаряди, які трапляються, 2021-2022 року випуску. Це практично свіжі снаряди. Можливо, санкції подіяли, тому що виробництво боєприпасів потребує імпортних хімічних складових, плюс метал і все інше.
Не потрібно одягати рожеві окуляри. Боєприпаси в них не закінчуються, просто зменшуються. Якби в нас було стільки боєприпасів – я думаю, що б сиділи вже або на Кримському півострові, або ближче до державного кордону.
Щонайменше, нам потрібні танки для прориву оборони. Наступальні операції потребують значної витрати боєприпасів. Головнокомандувач відверто сказав, що і скільки потрібно (приблизно) для того, щоб ми могли звільняти свою територію (за словами Валерія Залужного, для виходу на рубежі 23 лютого потрібно 300 танків, 600-700 бойових машин піхоти та 500 гаубиць, – ред.). Це мінімум, що нам потрібно.
Чи очікує бригада на постачання танків Leopard, Abrams, Challenger?
Чекати – не чекаємо. Дадуть – спасибі, будемо опановувати нову техніку. Наразі в бригаді наша техніка, яка не підводить, працює. Солдати віртуозно виконують на ній бойові завдання. Вона в достатній у нас кількості. Але є трохи дефіцит по снарядах. Якщо нам, все-таки, допоможуть із 125-им калібром, я думаю, для нас, для моєї бригади, не настільки актуально пересаджуватись на Leopard й Challenger. У нас "Булати", Т-72, трофейна техніка.
Тут принцип такий: краще використовувати те, що ти знаєш, в чому ти майстер своєї справи. Тому що багато складових є: логістика, обслуговування, технічне обслуговування. Дуже багато складових, які можуть вплинути на те, щоб пересісти на нову техніку.
Не дадуть – ми не образимося.
У нас достатня кількість «імпортозаміщених» російських танків – непогані танки Т-72 третьої модифікації. Досить хороші танки.
Скільки часу потрібно, щоб вигнати росіян, якщо буде вся необхідна техніка?
Тисячі складових та чинників. Це не місяць, не два. Може, пів року, може, до кінця року. Я не Арестович, не буду передбачати.
На яких напрямках працює 1 танкова?
Бригада у нас зайшла сюди після Чернігова. Де потрібно було зупиняти ворога – від бригади передавалися підрозділи по тих напрямках, де потрібно було критично, терміново зупинити противника.
По всій лінії немає такої ділянки практично, де ми б не брали участі.
Хлопці наші – молодці, вони ніде не підвели. Мені є чим пишатися – своїми хлопцями.
Є такі випадки… На півночі от хлопці на трофейному танку Т-72 вели наступальні дії на Лиманському напрямку (Кремінна). Підбили їхній танк, вони вискочили, пересіли тут же в інший російський танк кинутий, завели й поїхали далі на ньому. Не знаю, чи це геройський вчинок, чи це під дією адреналіну, але такі факти були.
Командир роти в мене є – слава Богу, живий, якого ми поховали й подали як двохсотого. Тричі був підбитий у танку, і після того він знову рветься у бій. Зараз проходить реабілітацію.
Ми не підвели своїх командирів, старших воєначальників. Я думаю, мої хлопці гідно виконували завдання: їм ставили задачі по відбиттю, по зупинці противника, по контрнаступу, по наступальних діях.
Я читав звіт Тома Купера, військового оглядача, який багато пише про перебіг російсько-української війни. Він писав, що, крім 72-ї та інших підрозділів, під Вугледаром росіян розбивала й 1 танкова.
Ми – там, де потрібно. Як служба 911. Якщо потрібно – ми там. Хлопці справляються зі своєю задачею. Так, ми дійсно несемо втрати, на жаль, є й загиблі. Війна без цього не буває.
Фронт великий – ніхто не знає, де ми завтра будемо.
Ми перемагаємо чи ні?
Можна сказати, ми вже перемогли два або три рази.
Перший раз – це коли противнику не вдалося оточити Київ. Це була наша, скажімо так, стратегічна перемога. Ми переломили перебіг подій усіх.
Другий раз – це коли вони сконцентрували сили, почали лізти – їх зупинили на Запорізькому напрямку, Лиманському й Харківському.
Третій раз – коли ми перехопили повністю ініціативу на Лиманському напрямку, коли вдалося звільнити всю практично територію Харківської області. І тоді, можна сказати, був переломний момент – ми пройшли цей рубікон і почали звільняти свою територію.
Це заявка на перемогу потужна.
Ще один переломний момент буде після того, як ми перемолемо значну частину мобілізованих, яких вони зараз доукомплектовують. Вони уже тут, вони тут воюють. Вчора-позавчора знову був бій, полонені. З восьми 200-их сім чоловік у них – мобілізовані.
Ця мобілізована гвардія їх, вона як гарматне м’ясо зараз сюди кинута для того, щоб виснажувати наші збройні сили тут. А їхні регулярні війська, я так думаю, готуються й доукомплектовуються для весняного – останнього, я так сподіваюся, наступу.
Мобілізовані росіяни становлять реальну загрозу для ЗСУ?
Навіть ідіот з автоматом – як ви думаєте, сила чи не сила? А якщо цей ідіот ще під дією якихось амфетамінів чи ще якихось речовин… А якщо це помножено ще на промиті мізки під дією пропаганди. Ті ж самі зеки, вагнерівці й так далі. Це – живий солдат, який по вам стріляє. Не стільки кваліфіковані кадрові військові, але за рахунок маси вони намагаються продавлювати. Це виснажує наші війська досить суттєво.
Тут проти нас воюють Перший армійський корпус, це ЛНР/ДНР так зване, їх звідти привезли. Також кадрові є підрозділи, які відтягнуті здебільшого на другу лінію. І мобрезерв. Тобто, тут змішана солянка.
Пускають спершу в м’ясорубку вони всіх мобілізованих російських та ЛНР/ДНР. Їх просто не шкодують, бо це для них, скажімо так, дешеве гарматне м’ясо, за яке не потрібно платити. Як-ніяк, російський контрактник – це виплати та соціальна напруга. А мобілізований з ЛНР/ДНР – він хто? Ніхто, і звати його ніяк.
Військові з ЛНР/ДНР – більш кваліфіковані. Так склалося: вони з 2014 року вони в окопах, вони воювали проти нас. Вони набиралися досвіду. Вони є й більш мотивовані. Їх пропагандою «пічкають»: якщо буде поразка, то куди вони подінуться? Досить непогані бійці.
Ціна нашої перемоги
Ми будемо рахувати втрати, дай Бог, після перемоги. Але ціна буде для нас дуже великою. Умита кров’ю, умита плачем батьків, матерів.
Я думаю, ще багато людей загине до нашої перемоги, тому що це повномасштабна війна, технології й засоби знищення одне одного – це вже не лук і стріли. Ще не одна тисяча поляже, і не один десяток тисяч людей втратить рідних, близьких.
Я так думаю, це остання битва українського народу з російськими "вже не братами".
Якою б ціна не була – нам варто боротися за свою свободу, за свободу своїх дітей та онуків і майбутнє України. Скинути це ярмо, кабалу російську.
Не проблема відбудувати міста і все решта. Ми людей не повернемо – оце найбільша ціна цієї свободи буде.
У нас не щодня втрати, але є. День на день не приходиться. Але ми людей втрачаємо. Разом з тим, ми стараємось поповнили наші ряди мотивованими воїнами. Практично вся бригада – це Сумська, Київська, звісно, Чернігівська область. Є багато охочих поповнити ряди. Навіть з-за кордону телефонують.
Про цивільних у тилових містах, які не відчувають, що йде війна
На жаль, дехто далі, ніж Дніпро, вже не розуміє, що війна все-таки є тут, і вона нікуди не поділася.
Я стараюсь психологічно виключити з думок, як тумблер. Не хочу навіть думати про це. Якщо людина свідомо тікає від війни, від армії – якщо його спіймають, приведуть мені в бригаду, я б не хотів, щоб такий боєць у мене був у бригаді. Це не боєць, він втече.
Звісно, воно бентежить: підсвідомо в голові не вкладається, коли тут люди гинуть, а там – вечірки, дискотеки, паті й усе інше. На це є влада, є закони. Хай вони працюють.
Я б людям порадив, чесно кажучи, готуватися до гіршого. Чим тішитися, жити в якомусь паралельному вимірі – краще готуватися, гуртуватися. Тоді все буде нормально.
Найщасливіший момент за весь рік
Це був дзвінок. З чужого номера передзвонив мені син. Він перед тим два тижні був не на зв’язку. Він воює: вони були у Волновасі, і в оточенні були, потім він уже поранений був. Тож, це був такий щасливий дзвінок.
Зараз далі служить.
Що перше зробите після перемоги?
Хотілося б поїхати з сім’єю за кордон і просто відпочити. Вимкнути телефон, щоб він не дзвонив. Спати до восьмої ранку, купатися в морі. Хоча б на два тижні забути, і щоб про мене забули.
Переглянути інтерв'ю можете за посиланням:
Читайте також
Був кальянником, а зараз знищує військових РФ: історія чернігівця, який стріляв з "Граду" біля Катерининської церкви
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
