Останнього пацієнта, в якого підозрювали коронавірус, виписали з інфекційного відділення Борзнянської райлікарні. Саме це відділення 25 березня прийняло та вилікувало першого хворого на коронавірус на Чернігівщині. Коли діагноз у чоловіка підтвердився, увесь персонал на дев’ять днів ізолювався у відділенні. Протягом цього часу медики жили і працювали у лікарні.
Саме в цю палату інфекційного відділення Борзнянської центральної райлікарні поклали першого хворого на коронавірусну інфекцію з Чернігівщини. Сьогодні все відділення, так само як і ця палата – порожні. Вчора звідси виписали останнього пацієнта з підозрою на COVID-19.
«Ми вирішили залишитись у відділенні. Тому що тоді ще боялися і не знали, як себе вести, вирішили не ризикувати, щоб не занести інфекцію тяжку у свої сім’ї. Оскільки ми були першовідкривачами в цьому процесі, то, звичайно, було важко», - розповідає Алла Яковенко.
«Із них четверо було середньої тяжкості, а троє в тяжкому стані госпіталізовані. Один з цих трьох, на жаль, помер».
Перший хворий – житель села Комарівка з підозрою потрапив сюди 25 березня. На наступний день коронавірус в нього підтвердили. З того ж дня всі медики, їх тут 13, лишилися на обсервації.
«Ми вирішили залишитись у відділенні. Тому що тоді ще боялися і не знали, як себе вести, вирішили не ризикувати, щоб не занести інфекцію тяжку у свої сім’ї. Оскільки ми були першовідкривачами в цьому процесі, то, звичайно, було важко», - розповідає Алла Яковенко.
Медсестра Юлія Волощук сім років працює в інфекційному. Каже, про звільнення навіть не думала.
«Може, тому що в нас специфічне відділення. Ми знаємо, що працюємо з інфекціями. В нас лежать хворі зі СНІДом, гепатитами, заразитися такими хворобами дуже легко… Ми звикли».
Дев’ять днів, до 3 квітня медики не виходили з приміщення лікарні. На першому поверсі – лікували пацієнтів. На другому - жили. Коли повідомили про перший випадок захворювання, на зміну Юлія Волощук йшла вже з речами. Знала, що додому ночувати не повернеться.
«Перші дні було смішно й весело. А тоді, вже коли нам сказали: до останнього хворого… А звідки ж ми знаємо, коли той останній хворий випишеться? Тоді вже були сльози, всі тут плакали сиділи».
«Ніяких контактів не було. Тільки он у вікно рукою помахали і все. Як в тюрмі».
Каже, найбільше невідомість лякала її восьмирічного сина, який лишався вдома з батьком та бабусею.
«Дитина перші дні питала: мама, коли ти прийдеш. А тоді вже почалися сльози, плач. Я сказала, що не знаю, коли прийду», - пригадує Юлія Волощук.
Працювали медики змінами по четверо, з 8 ранку до 8 вечора. Світлана Рожко, медична сестра інфекційного відділення Борзнянської центральної райлікарні, каже:
«Звичайно, важко було, на роботі втомлювались. Морально було важко».
Усі 12 годин чергування медики проводили у засобах особистої гігієни та захисних костюмах.
«Важко – тіло не дихає. Костюм скидаєш – увесь мокрий», - каже Юлія Волощук.
До хворих в палати потрапляли з вулиці, через спеціальні бокси. Тяжких хворих, каже Яковенко, медсестрам доводилося відвідувати майже кожні 15 хвилин – і для того, щоб зробити процедури, і – просто підтримати..
Перші два дні обсервації медиків із власної ініціативи годувала власниця одного з місцевих кафе Наталія Притула. Жінка говорить:
«Я не могла стояти осторонь і вирішила принести їжу медперсоналу».
«Зранку виходила я. Потім до мене виходив хтось із моїх кухарів, готували страви: перше, друге, бутерброди, ліпили картопляники. Я везла туди до дівчат в інфекцію. Поставила їжу, сіла в машину, дівчата вийшли і забрали», - розповідає Наталія Притула.
Решту часу харчування медиків оплатила Борзнянська міська рада. За словами голови Анатолія Койди, на це з бюджету виділили 10,5 тисяч гривень.
Після 9-денної ізоляції медперсонал повернувся додому. Кожен зобов’язався не відвідувати громадські місця без нагальної потреби та носити засоби індивідуального захисту.
28 квітня виписали останнього пацієнта з підтвердженим діагнозом. Медиків зробили ПЛР-тестування, результати були негативними.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Троє одужали, троє інфікувалися – ситуація з Covid-19 в області
