Без телевізора, при свічках або керосинових лампах вечорами, без можливості нормально приготувати або підігріти їжу, але твердо вірять в перемогу і в’яжуть теплі шкарпетки захисникам. Це про підопічних Понорницького центру надання соціальних послуг. Про життя одиноких жінок, яким під вісімдесят років і більше в умовах відключень електрики далі в матеріалі.
Одиноким стареньким людям набагато важче морально переживати війну в Україні, каже директорка терцентру Наталія Погребець.
"Минулого року у нас вибуло 20 підопічних, у цьому році 38 уже. Дуже важко морально, важко здоровій людині, а нашим підопічним тим більше. Я думаю, що все це дається взнаки. Хоча, бачите, наші підопічні тримаються і вірять", — розповіла Наталія Погребець.
Електрика в Понорниці вдень з’являється на кілька годин. Без неї газова система опалення не працює. У свої 84 роки Раїса повернулась на дров’яне опалення, каже, добре, що не розібрали в хаті грубку, коли переходили на газ.
Телевізор жінка тепер не дивиться. Умовні графіки відключень в селі – три години електрика є, шість нема. Але вечорами, каже, здебільшого світла нема. По хаті вечорами ходить з ліхтариком, свічки запалює рідше, економить.
"Об 11 ранку загорівся. погорів до о пів на третю. І як потух - більше світла у нас не було. Загорівся тільки о другій ночі. Ви бачите що з нами рашисти роблять: стріляють наповал, кінчають нас і все. Але віримо, що перемога буде наша, і віримо, що Україна буде наша, ми нікому нічого не віддамо, хай не надіється Путін на це, він за це все заплатить"
Ніна Кисиленко допомагає жінці. Каже, під час відключень електрики, роботи соцпрацівникам додалось.
"Треба і свічки поприносити, і дрова, щоб були, – наносити. В аптеку — десять разів: підеш в аптеку – повітряна тривога, стоїш і чекаєш".
Пані Людмилі 77 років, вона заслужений вчитель України. Стіни хати заставлені книжками. Телевізор і до відключень дивилась мало — тому відмовитись від нього не було важко.
"Хіба від фільму про Рекса, «Комісар Рекс» - люблю собаку, у сусіда був такий здоровий собака і ми дуже дружили. От той фільм – мені не так сюжет, а от побачу Рекса – і мені приємно на душі".
Їжу готувала і гріла на електроплитці — тепер це проблематично. Рідше п’є тепер гарячий чай, який любить. І користуватись електрообігрівачем, як зазвичай, тепер немає змоги.
Ольга Коляда — сусідка Людмили. Їй 81 рік, народилась в перший день німецько-радянської війни – 22 червня 1941 року. Зимними вечорами без електрики нині жінка шиє.
Це давнє захоплення. В її хаті на стінах вишиті власноруч картини, на яких зображене село Студинка – звідки родом жінка, а також репродукції класичних полотен. Тепер Ольга в’яже шкарпетки солдатам. Допомагає захисникам: передає ганчір’я для маскувальних сіток, консервні банки для окопних свічок. В хаті ж присвічує старою керосиновою лампою.
"В’язала шкарпетки солдатам, зв’язала 20 пар носків і передали поштою туди на фронт, де солдати воюють і бережуть наші кордони. Передали мені повітряну подяку".
Ольга згадує, як виживали під час німецько-радянської війни, коли була дитиною.
"У нас на вуличці було 12 дворів і ми жили як одна сім’я, тому ми виживали…Я веду до того, що у нас Україна повинна бути згуртована і тоді ми переможемо, оце моє й останнє слово".
Детальніше у сюжеті:
Читайте також
Байки з Європи: працівникам соціального центру в Чернігові передали 10 велосипедів
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
