10 днів жила у столичному метро, рятуючись від обстрілів, забувши, що має голос. Лише виїхавши з Києва та відчувши себе у безпеці, вона вилила пережиті емоції у пісню. Текст та музику написала за годину, записавши все на планшет. Цю пісню вже прослухали майже пів мільйона разів. Євгенія Фролова родом із Корюківки. Вона – артистка-вокалістка оркестру ДСНС України. Про пережите у Києві, свій порятунок та створення пісні в умовах війни Євгенія Фролова розповіла Суспільному.
За вікном почула вибухи. Почалося
Коли це все розпочалося, я була в Києві. Прокинулася від дзвінка до мого хлопця. Йому подзвонив товариш, який сказав по телефону: «вставайте, Київ бомблять». Ми не одразу зрозуміли. Як бомблять? Увімкнули новини – по всіх новинах одне і те ж – в країні почалася війна. Мені одразу почали дзвонити мої близькі подруги, що дуже страшно. Потім вже і я сама почула вибухи на вулиці. Це було просто в мене під вікном. По місту були сирени, але де ми живемо, якось їх не дуже було чути. Але вибухи були значні. Десь до 12-ї години ми залишалися вдома, потім вирішили йти в метро. Ми зібрали рюкзаки, всі необхідні речі, документи, пішли в метро. 10 днів ми, можна сказати, прожили в метро. Якщо була можливість, не було тривоги, ми йшли додому, за можливості, сходили в душ, і поверталися в метро. Там ночували в вагонах просто на підлозі, на карематах з багатьма людьми. Десятки людей з тваринками, з маленькими дітками. Були волонтери, які приносили їжу.
Після 10 днів цього всього ми вирішили їхати на західну Україну, бо мені багато друзів писали: «будь ласка, приїжджайте до нас, ми за вас дуже переживаємо». Якийсь був ранок – ми виїхали на вокзал. Там було дуже багато людей. Багато маленьких дітей, грудничків. Не було навіть надії – виїдемо, то добре. Нам вдалося сісти десь у п'ятий поїзд, доїхали до наших друзів. Наразі я знаходжусь тут.
Пісню написала за годину
Не було в мене таких думок, чи правильно я роблю, чи треба щось змінити – це реально було за годину. Взагалі 10 днів до цього, скільки я жила в метро, забула, що в мене є голос мій, що я можу співати. Тому що не те, щоби було не до цього, я якось про це і не згадувала. А вже потім, коли я була у безпеці, зрозуміла, що це моя зброя, я воюю на своєму фронті – творчому. Без цього я не можу. Єдине, чим я можу допомогти своєму народу – це музикою і своїм голосом.
Просто я прокинулась, чую мелодію в себе в голові, якісь слова. Не стала ігнорувати, зрозуміла, що треба це все записати, замітки якісь. За годину зібралась мелодія, написала слова. Чесно, я не розумію, як це можливо, але, напевно, через оце все, через мій психологічний стан, через те, що ми втікали майже під вибухи. Від пережитого, що накопичилось, все вилилось у творчість. Я вже була в спокої, і якось так народилась пісня.
Буду надалі старатися і ще щось записувати, але це все залежить від внутрішньої грамонії, від обставин, від внутрішнього спокою насамперед.
Не очікувала, що пісня відгукнеться
Я не очікувала, що піснею поділиться Монатік. Була здивована, коли він собі додав мою пісню. Додали у Фейсбуці «Музика без меж», де наразі 460 тисяч переглядів. Багато коментарів, 16 тисяч людей поділилися піснею. Я не очікувала, що вона так відгукнеться у людських серцях, що люди зможуть почути в ній щось глибоке.
Я її створила в таких обставинах – без ніякої студії. В мене є планшет, навушники і застосунок, в якому я це все роблю сама. Тобто я взагалі не очікувала набрати стільки переглядів. Бо це взагалі не професійно з точки зору саундпроекту. Тому я дуже здивована, що все так, як є зараз.
Дуже болісно дивитися і усвідомлювати весь жах, який зараз відбувається з Черніговом, улюбленим містом, містом, де пройшли кращі роки мого життя! Бажаю сил, віри всім чернігівцям, невпинно дякую волонтерам, людям, які всіляко допомагають зараз і роблять можливе і неможливе для нашого Чернігова! Велика подяка і низький уклін нашим військовим! Тримайтеся любі! Віримо, молимося! За нами перемога! Все буде Україна!
Хочу побажати кожному українцю сили. І найголовнішого – віри. Віри в наших захисників та захисниць, в нашу перемогу.
Читайте також:
"Навіть якщо знищать, буду підіймати його з попелу", – лідерка гурту "ONUKA" про будинок у Чернігові
