33-річна Оксана Горницька вишиває та малює картини зубами, співає і декламує вірші Ліни Костенко. У жінки деформовані руки та ноги через вроджене захворювання. Вона підопічна Козелецького геріатричного пансіонату на Чернігівщині. За словами Оксани, попри свою хворобу, вона не здається. Свої картини передає волонтерам, таким чином, зібрала для ЗСУ 17 тисяч гривень.
З 2009 року Оксана Горницька почала займатися вишивкою.
«У мене Надюшка є подружка, і я кажу їй: "Люди вишивають і я б хотіла це спробувати". Надя каже: "І я хочу!". І я кажу: "Значить будемо вдвох пробувати: вона своє спробувала, я своє". Я спробувала і в мене виходило. Не одразу виходило: ламала голки, навіть рвала картину, було всяке. Але навчилася вишивати. І тепер вишиваю картини».
В Оксани артрогрипоз — це вроджене захворювання опорно-рухового апарату, яке деформує кінцівки.
«Я не здаюсь. Я сама і в ліжко лягаю, і з ліжка у візок сама сідаю. Підвозить мене подруга Леся, допомагає мені. Я сідаю сама у візок».
Жінка родом із Київської області. Вона — сирота. 24 роки прожила у Ніжинському інтернаті. Зараз проживає у Козелецькому геріатричному пансіонаті. Сюди вона переїхала у жовтні 2025 року. Оксана ділиться: попри свою хворобу, вона не здається і займається творчістю. Щоб вишити одну картину їй потрібно два-три дні. Свої роботи жінка передає волонтеру та голові благодійного фонду «Диво Сьогодні» Ігорю Хоніну, щоб розігрувати їх за донат на ЗСУ.
«Я таким чином хочу підтримати солдатів. Щоб вони залишалися живими і поверталися живими».
Волонтер каже, що картини Оксани допомагають зібрати донати на автівку на Сумський напрямок.
«Оксана хоче долучатися, вона хоче бути корисною і допомагати. Наразі була ціль 25 тисяч за п'ять картин. Уже є 17 тисяч. За три дні. Я її картини передавав військовим. Ці картини — це нагадування нам всім, що не все так погано».
Також Оксана дуже любить малювати фарбами. Але зізнається: щоб намалювати одну картину їй потрібен тиждень або навіть більше.
«Я розслабляюсь, це мене заспокоює. Малювати я люблю більше. Бо мені легше малювати. Малювати довше, бо там треба уважнішим бути. Там по номерах і треба по контуру йти».
Жінка каже, окрім створення картин, любить вірші Ліни Костенко. Ділиться, що мріє зустрітися з нею особисто.
У пансіонаті Оксану підтримують її друзі, з якими вона живе на одному поверсі.
«Я завжди намагаюся радіти, посміхатися. Буває, болить або не болить. Я все одно не показую, що в мене щось болить».
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
