"Шукаю батька" — автомобілі з такими написами ставить у різних містах України Олександр Сагайдак з Білої Церкви, що на Київщині. Така машина стоїть і у Чернігові, біля обласної лікарні. За словами Олександра, його батько Ігор Сагайдак — доброволець 129-ї окремої бригади тероборони. Зник безвісти у травні 2024-го на Донеччині.
Бойовий шлях батька почався з оборони Кривого Рогу та Криворізького аеропорту, пригадує Олександр. Він брав участь у Херсонському контрнаступі. Зазнавши контузію, був на реабілітації, потім повернувся на службу. Воював на Запорізькому напрямку, потім на Донецькому, де він і зник.
Для укріплення позиції заходило з трьох рот по чотири людини. Двом людям вдалося вийти. А 10 людей отримали статус «зниклий безвісти». І протягом двох-чотирьох місяців щодо деяких хлопців оновився статус — це полон", — розповідає Олександр Сагайдак.
Та його батько досі вважається зниклим безвісти.
"Деякі люди дзвонять, кажуть, що бачили людину схожу, але без 100% гарантії. Тобто я орієнтуюся лише на офіційні джерела, лише на Координаційний штаб, Червоний Хрест. Ми рухаємося саме в цьому полі".
Олександр розповідає, як з'явилася ідея розміщувати у різних містах автомобілі.
"Я їжджу на обміни часто, і я бачу цей стан хлопців, яких обмінюють, і ту кількість інформації, яку люди зі схожою ситуацією, як у мене, намагаються їм дати одразу, в перші хвилини. І мені здалося, що це для них дуже важко. І я думав, як, з однієї сторони, розмістити десь інформацію про свого батька, щоб вона була доступна і інформативна поряд з хлопцями, які звільняються з полону, але, з іншого боку, щоб не створювати для них зайвого тиску, ці зайві нерви саме під час обміну і потім, коли вони перебувають на реабілітації".
Чоловік каже: скуповує для цього старі автомобілі. Першу машину Олександр поставив у Києві. Наступних чотири — на Вінниччині та Львівщині, а також у Чернігові. Всі — біля медзакладів.
"Я сподіваюся, звісно, що батько повернеться найближчим часом. Але далі в планах — Хмільник".
Для Олександра важливо, щоб люди розуміли, що це не покинуті машини. Каже: проблем із лікарнями чи поліцією у нього через це не було.
Я для себе так це зафіксував, що це щоденна, важка, кропітка емоційна робота, її треба робити. Боротися за своїх рідних, за свою сім’ю, за своїх близьких, друзів, побратимів, у всіх різних історіях. І це важкий шлях, його треба пройти".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
