На Чернігівщині, в Ічнянській, Остерській, Борзнянській, Семенівській громадах, у Ніжині й обласному центрі, 18 та 19 квітня в останню путь провели дев'ятьох захисників України: Дмитра Овчарика, Станіслава Карлюка, Романа Полов'яна, Олександра Тригубського, Анатолія Котляра, Максима Співака, Юрія Рабощука, Миколу Лисицю та Владислава Соляника.
Про це повідомляють на сторінках громад у Facebook. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Дмитро Вікторович Овчарик народився 9 листопада 1997 року в селі Бакаївка Ічнянської громади. Закінчив Бакаївську середню школу. Потім навчався в Ніжинському професійному аграрному ліцеї, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.
Працював у Києві в охоронних фірмах.
4 лютого 2024-го склав присягу та став на захист Батьківщини в лавах Збройних Сил України. За період служби прижиттєво був нагороджений нагородами "Золотий хрест", "Ветеран війни", "Захиснику Вітчизни", орден 3 ступеня "За мужність" та нагородним годинником ДШВ.
Загинув командир розвідувального відділення розвідувальної роти 80-ї Галицької Десантно-штурмової бригади Дмитро Овчарик 3 липня 2025 року на Сумщині.
Поховали воїна в рідному селі.
Владислав Володимирович Соляник народився 22 січня 1978 року в Менському районі (нині Корюківський район, — ред.) Чернігівської області. У 1988 році разом із батьками переїхав до міста Остер. Тут він навчався в Остерській ЗОШ №1, а потім — в Остерському будівельному технікумі, який закінчив у 1995 році. Відтоді Владислав працював за спеціальністю на будівництвах міст Києва та Чернігова.
12 лютого 2023 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Був кулеметником. Воював у Чернігові, Сумах, Ізюмі, а також на Донеччині.
Загинув боєць 13 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання. Весь цей час його вважали зниклим безвісти. 9 квітня 2026 року тіло Владислава ідентифікували за результатами ДНК-експертизи.
Поховали воїна в Острі.
У нього залишилися мати та троє дітей.
Станіслав Геннадійович Карлюк народився 6 січня 1997 року. Проживав у селі Іванівка Борзнянської громади. Його вихованням займалася бабуся, яка замінила йому і матір, і батька. У 2012 році закінчив 9 класів Миколаївської школи та вступив до Борзнянського держсільгосптехнікуму.
Загинув воїн 9 вересня 2024 року.
Поховали Станіслава Карлюка в рідній Іванівці.
Роман Русланович Полов'ян народився 2 червня 1987 року в Ніжині.
Помер 16 квітня 2026 року. Поховали в Ніжині.
Максим Дмитрович Співак народився 21 вересня 1991 року в Чернігові. Навчався у школах №20 та 35 із першого по дев’ятий клас.
Із 10 по 11 клас навчався в Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
У 2012 році закінчив Базовий медичний коледж за спеціальністю "Стоматологія ортопедична" та здобув кваліфікацію "Зубний технік". Працював за спеціальністю.
Долучився до лав ЗСУ в кінці жовтня 2025 року.
Загинув воїн 12 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання.
Поховали Максима Співака в Чернігові на кладовищі у "Ялівщині".
Олександр Миколайович Тригубський народився у 1985 році в Семенівці.
Загинув воїн 19 березня 2026 року внаслідок вибухової травми під час виконання бойового завдання.
Попрощалися та поховали Олександа в Семенівці на місцевому кладовищі.
Анатолій Васильович Котляр народився у 1977 році.
Помер захисник 12 квітня внаслідок хвороби.
Поховали захисника в Семенівці.
Юрій Григорович Рабощук народився 22 листопада 1974 року в Чернігові. Закінчив місцеву школу №15.
З 1993 року проходив строкову службу, звільнився у 1995 році.
З 1995 до 2017 року працював у "Чернігівському слідчому ізоляторі" на посаді молодшого інспектора відділу інженерно-технічних засобів охорони.
Був одружений, мав двох дітей.
У грудні 2025 року Юрія Рабощука мобілізували до лав ЗСУ.
Загинув воїн 18 березня 2026 року.
Поховали бійця у Чернігові на кладовищі "Яцево".
Микола Миколайович Лисиця народився 10 лютого 1979 року в селі Солонівка Городнянського району (нині Городнянська громада, — ред.).
У 1985 році пішов до Чернігівської загальноосвітньої школи №12, де закінчив 8 класів.
Був призваний до війська у 1997 році. Після служби повернувся до Чернігова. Працював у фірмі "Профбетон".
Не одружений, дітей не мав.
У 2022 році під час повномасштабного вторгнення допомагав людям у відновленні пошкоджених будівель, доставкою води, продуктів і дров.
Мобілізували чоловіка у 2026 році.
Загинув Микола Лисиця під час виконання бойового завдання 18 березня 2026 року.
Поховали воїна в Чернігові на кладовищі "Яцево".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
