У селі на Чернігівщині, що за 35 кілометрів від кордону з РФ, нині проживає троє людей. До двох із них навідується соцробітниця Олена Черепенко. Взимку йде до підопічних майже шість кілометрів пішки, влітку, розповіла Суспільному жінка, дістатися до них може велосипедом.
"Іду, іду. Раз – і нічого, другий раз – наче щось і нападає, наче як страх якийсь", — ділиться Олена.
Серез підопічних соцробітниці в цьому селі — 85-річна Віра Парфененко та 87-річна Людмила Старікова. Олена приходить сюди двічі на тиждень, допомагає жінкам по господарству. Весь інший час вони справляються самотужки.
"Із собакою удвох пораємось. І кури".
Колись ночами вишивала, розповідає жінка, бо вдень була робота в колгоспі, господарство і діти.
Чоловіка Віри Павлівни не стало 38 років тому, більше заміж вона не захотіла. У жінки четверо дітей, вісім онуків і десять правнуків.
"Усе життя прожила для дітей".
І всі, каже, далеко, вона туди не доїде. Діти ж приїздять не часто: пороблять, що треба, і повертаються до своїх домівок. Висилають посилки.
"Уже ось два тижні пошта не доїжджає. Два тижні таблетки їдуть, таблетки скінчилися…".
Сусідка Віри Парфененко — Людмила Старікова. Діти, каже жінка, виросли та й поїхали з батьківської хати. Тепер приїздять, допомагають і знову їдуть.
Найбільше людей у селі було, пригадують жінки, коли працював колгосп – у вісімдесяті роки минулого сторіччя – трохи більше сотні. Школи не було ніколи.
"23-25 років тому 39 осіб було за переписом".
Тепер у гості до жінок, крім дітей, соцробітниці та пошти, навідуються лише зайці.
"І син забирає, і дочка забирає. Нікуди, я сказала, не поїду зі своєї хати, буду на печі. Я тут жила, тут помру. І все. Туди, на могилки".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
