31 січня попрощалися з п'ятьма захисниками України з Чернігівщини: Сергієм Тупицею, Олександром Миколенком, Олександром Білодідом, Віталієм Музиченком та Віталієм Гавриленком.
Про це повідомляють у Новгород-Сіверській, Дмитрівській, Куликівській та Козелецькій громадах. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Сергій Васильович Тупиця народився 4 серпня 1984 року в селі Костобобрів на Семенівщині. Закінчив місцеву школу, потім проходив строкову військову службу.
"У мирному житті працював у лісовому господарстві, обіймаючи різні посади, був працьовитим і відповідальним", — пишуть про Сергія у Новгород-Сіверській громаді, де він проживав.
У січні 2023 року чоловік добровільно долучився до лав ЗСУ. Був командиром розвідувального відділення.
Понад рік його вважали зниклим безвісти. Згодом підтвердили, що боєць загинув 22 жовтня 2024 року.
Попрощалися та поховали Сергія Тупицю у селі Смяч Новгород-Сіверської громади.
Олександр Васильович Миколенко народився 11 вересня 1978 року в селі Рубанка (нині Дмитрівська громада Ніжинського району). Закінчив місцеву школу. Потім проходив строкову військову службу.
Після армії проживав та працював у рідному селі. Брав участь в АТО.
"З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ЗСУ. Проходячи службу, перебував на різних військових посадах, остання з яких була пов’язана з обслуговуванням базових станцій взводу мобільного зв’язку. Був нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного", — пишуть про Олександра у громаді.
25 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку солдат Олександр Миколенко загинув.
Попрощалися та поховали захисника у місті Біла Церква на Київщині, на Алеї Слави.
На фронті загинув воїн Олександр Білодід.
У перший день повномасштабної війни він без вагань пішов захищати Україну. Захищав її роками.
Колеги неодноразово підтримували Олександра, допомагали всім необхідним, однак війна, розв’язана Росією, забрала його життя.
Олександр Миколайович Білодід народився 9 січня 1972 року в селі Наумівка на Корюківщині.
"У 2001 році прийшов працювати у лісову галузь і залишився в ній на роки. Працював лісорубом, а згодом — сортувальником матеріалів та виробів з деревини Корюківського надлісництва філії «Північний лісовий офіс» ДП «Ліси України»", — пишуть про Олександра його колеги по роботі.
У 2014–2015 роках брав участь в АТО. З початком повномасштабного вторгнення знову долучився до захисту Батьківщини.
Загинув Олександр Білодід 24 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумщині.
Попрощалися та поховали захисника у селі Наумівка Корюківської громади. У нього залишилися дружина Інна та 11-річний син Павло.
Віталій Павлович Музиченко народився 25 лютого 1983 року в місті Київ. Навчався у місцевій гімназії №261, яку закінчив з відзнакою. Продовжив навчання в Київському університеті туризму, економіки і права на факультеті економіки та права, де продовжував поглиблено удосконалювати свої знання з англійської мови.
Після навчання працював менеджером у приватній структурі.
"Дуже цінував у людині чесність, порядність та доброту. Захоплювався музикою, грою на гітарі. Писав пісні, брав участь у концертах. Його хобі — риболовля. З початку повномасштабного вторгнення Віталій разом із родиною переїхали до селища Козелець, де рідні проживають і зараз", — пишуть у громаді.
28 грудня 2025 року Віталія мобілізували.
22 січня 2026 року, під час бойового злагодження (навчання), військовий помер.
Попрощалися та поховали Віталія Музиченка у Козельці. У нього залишилися батько, мати й сестра.
Віталій Олександрович Гавриленко народився 9 вересня 1980 року в місті Чернігів. Після закінчення школи, у 1998 році, його призвали на строкову службу до лав ЗСУ. Служив у внутрішніх військах та охороні державних об’єктів України. Після армії працював охоронником в охоронних структурах і заочно навчався у Чернігівському юридичному технікумі, де отримав диплом юриста.
У 2002 році одружився, у 2005-му в подружжя народився син Владислав.
У 2016 році чоловік підписав контракт та став на захист України, брав участь в АТО (в напрямку Маріуполя).
"Початок повномасштабного вторгнення Віталій зустрів у Херсонській області. В Мелітополі був тяжко поранений. Після лікування в шпиталі знову став на захист Батьківщини. Воював на різних напрямках: Донецький, Покровський, Оріховський, Запорізький, Харківський. Був у званні старшого сержанта на посаді командира танка. Тричі горів у танку, був кілька разів поранений", — згадують про Віталія його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.
Під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку отримав осколкове поранення.
"Лікувався в шпиталях у містах Харків, Київ, Івано-Франківськ, Одеса, Чернігів. Був нагороджений орденом «За мужність», медаллю «За хоробрість в бою», медаллю «За відвагу», відзнакою «Кращий сержант» від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Також має інші нагороди", — розповідають рідні бійця, за інформацією Сергія Лаєвського.
28 січня 2026 року Віталій Гавриленко помер. Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
