Світлана Бойко переїхала з Краматорська до Черкас у вересні 2022 року. Попри те, що мала 28 років стажу в енергетиці, почала працювати в зовсім іншій сфері. Нині вона допомагає переселенцям.
Як знайшла в собі сили почати життя спочатку після того, як залишила рідний дім — розповіла Суспільному.
Десятки світлин і спогади — це все, що залишилося від "минулого життя" пані Світлани. Нині вона — фахівчиня доброчинного фонду "Право на захист". А до повномасштабного вторгнення була головним енергетиком Краматорського цементного заводу:
"В мої обов’язки як головного енергетика входило забезпечення безперебійного та безпечного енергопостачання, газопостачання та теплопостачання на підприємство".
Залишати напрацьоване роками не хотіла, та іншого вибору не було, пояснила переселенка:
"Ми рятували свої життя, життя своїх рідних. Ти виїжджаєш і розумієш, що треба рухатися далі, бо війна не закінчується, навпаки — все гірше і гірше".
У вересні 2022-го пані Світлана з родиною переїхала до Черкас. Як тоді думала, "на кілька тижнів".
"Це був ще той квест — знайти квартиру, житло, бо ми були фінансово обмежені. Треба було звикнути до нового місця, адаптуватися. Це зайняло деякий час. Своя квартира, друзі, знайомі, колеги — це все перекреслилося. Ми сподівалися, що ще повернемося додому, до свого звичного життя. Однак час йшов, війна не закінчувалася. Тому довелося діяти, з'явилося розуміння, що треба шукати роботу", — розповіла вона.
Роботу знайшла в доброчинному фонді. Тут, як інженерка, пані Світлана разом із командою працює над покращенням умов проживання переселенців у шелтерах:
"Наше завдання — зрозуміти їхні потреби, і, звісно, допомогти. Ми виїжджаємо, фотографуємо, щоб у нас лишилося в пам’яті. Оглядаємо стан приміщень та умови проживання. Крім того, проводимо різні тренінги, інфосесії, які допомагають людям інтегруватися в місцевості та адаптовуватися. Це та сама робота з людьми, з ВПО — такими, як я. Допомагати їм — тільки в радість для мене".
Швейна майстерня в одному з гуртожитків, де мешкають переселенці, — результат роботи пані Світлани та всієї команди доброчинного фонду, розповіла завідувачка Любов Романенко:
"Прийшли Світлана і Віталій, все це обміряли, замовили, домовили. А ремонт уже робили мої працівники своїми силами. Вийшла така кімната, всі задоволені".
Тепер це місце, де не лише шиють, а й психологічно розвантажуються, зазначила переселенка Лідія Рожанська. До Черкас, як і пані Світлана, вона приїхала три роки тому з Краматорська.
"У нас люди тут і штани підшивають, і розшивають, і перекроюють постіль. Особисто для мене це така собі психологічна кімната. Я шию, відволікаюся. Це — мій психолог", — розповіла вона.
За словами пані Світлани, нині у стінах гуртожитку втілюють ще один проєкт для переселенців:
"Це кімната, яка буде називатися «Б’юті-салон». Ми рішили спробувати організувати робочі місця".
Поки там тривають ремонтні роботи — облаштують перукарське місце, два місця для манікюру та зону відпочинку.
Переселенка Анна Бабаєва — одна з майбутніх працівниць салону:
"Я буду працювати тут, робити манікюр дівчатам, які живуть у гуртожитку для ВПО. Якось воно відволікає від усього, що відбувається навкруги. Я працюю, але це мені більше для душі".
Це точно не останній проєкт за участі Світлани Бойко, зазначив координатор доброчинного фонду Віталій Радченко. Адже її цінують за фаховість та активну життєву позицію:
"Потрібно прибрати цей стереотип, що якщо людина переселенець, ніхто її ніде не чекає чи вона не зможе працевлаштуватися. Це все реально і пані Світлана та інші переселенці, які працюють у нас, — яскравий тому приклад. Ми всі українці, всі єдина країна і всі один одному завжди готові допомагати".
Нині пані Світлана ще звикає до нового життя. У галереї все більше фото з Черкас, а в душі — приємних спогадів. Адже тут одружилися її діти, тут знайшла нову улюблену роботу, тут живе і мріє про перемогу.
"Мені подобаються Черкаси. Вони нагадують Краматорськ. Маленькі, охайні, люди дуже добре ставляться до переселенців. Якщо все буде добре, то, можливо, ще й поїдемо додому", — зазначила вона.
