8 січня могло виповнитися 90 років поету, журналісту з Черкащини Василеві Симоненку. У його робочому кабінеті, облаштованому як музей, й нині зберігаються його речі — друкарська машинка, телефон, чорнильні ручки та рукописи.
Із липня 1957 по березень 1960 років Василь Симоненко працював в редакції газети "Черкаська правда", розповіла Суспільному його невістка, молодша наукова співробітниця музею Ніна Симоненко. Минуло 27 років, як тут облаштували музей. На одному з його експонатів — друкарській машинці, що збереглася донині, працював поет, розповіла пані Ніна:
"Щоб друкувати, то треба тут сісти і це все робить, але воно друкувалося у декілька екземплярів. І якщо уявити, що в кожного на столі стояла така машинка, то уявіть який тут був фон".
Поруч друкарської машинки — телефон та лампа. Цим речам, додала пані Ніна, понад 65 років. Як і плащу та капелюхові, що носив Василь Андрійович.
"Він, до речі, був стильний чоловік. Хто б там що не казав, але того часу вони дотримувалися моди".
Симоненко приїхав до Черкас у 1956 році.
"Сюди він втрапив на переддипломну практику. Шикарна газета «Черкаська правда». Правд тоді було багато. То він тут був, його залишили тут на практику. З практики він тут і залишився. Він тут зустрівся з його Люсею".
Мова про майбутню дружину, яка працювала в редакції кур’єром. Далі Симоненко працював в газеті "Молодь Черкащини" та "Робітничій газеті".
"А оскільки у нього був свій погляд на життя, то йому досить нелегко було говорити правду всім бульдогам. Починаючи з 1954-56 року — це вже було не так просто. З його невмінням приховувати те, про що він пише, як він до цього ставиться, може того він так мало прожив на цьому світі, дуже вже був відвертим".
28-річний Василь Симоненко помер 13 грудня 1963 року. Офіційно — від раку шлунку. Та факти говорять про інше, розповіла Ніна Симоненко:
"Не знаю, чи можна вірити тому, що було написано. Тому що після того, як його побили, він розповідав друзям, що в нього таке враження, що щось всередині відірвалося. Мабуть, нирка, тому що били в основному по нижній частині тіла".
У музеї, посеред світлин, речей, рукописів та уривків друкованих матеріалів, і останній підписаний поетом передвидавничий договір.
"І з цим договором він передав листа, де просить, щоб допомогли його мамі. Тому що, як він пише в тому листі: перший день моєї смерті, буде першим днем злиденного життя моєї мами".
Кожен рядок, написаний поетом, не тільки декламують, а й переспівують, розповідають відвідувачки музею, солістки гурту "Спадщина".
"Про нас, про матерів, про синів, особливо зараз актуальна тема. Виряджають, а приїде, чи не приїде", — розповіла відвідувачка музею Любов Бойко.
Ганна Кухарчик додала:
"Мені подобається «Ти знаєш що ти людина». Краще нього ніхто, мабуть, ніхто не міг сказать".
Цікаво побачити пам’ятні речі про особистість, творчістю якої цікавляться, вважає Любов Бойко:
"І картини, і всі ж фотографії його, і на столі бачимо його ж написані твори, чи що там. Я не читала, бо без окулярів не бачу, то дуже цікаво побувати у таких місцях".
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до 5 хв вашого часу. Дякуємо!
