22 травня у Каневі на Чернечій горі відбулося вшанування пам’яті поета Тараса Шевченка у зв’язку зі 165-річницею його перепоховання.
Ця подія стала символом повернення Кобзаря на рідну землю, розповіла Суспільному заступниця директора Шевченківського національного заповідника Світлана Брижицька.
Біля могили митця провели пам’ятні церемонії та культурні заходи, поклали квіти. Увісімнадцяте Олексій Пірогов приїхав на могилу Шевченка зі Шполи. Щороку відвідує Чернечу гору, аби віддати шану українському митцю.
"Святе для кожного українця місце це захоронення нашого пророка, нашого генія. Читати тараса треба щоденно все що він написав і висловив залишається на віки".
Місцева жителька Валентина Якименко розповіла, що ця дата для неї не лише історична, а й символічна. Вона нагадує про роль Шевченка у формуванні української ідентичності, розвитку мови та культури.
"Щороку прихожу на Тарасову гору в ці дні бо Тарасова гора це місце сили. А Шевченко це душа народу це наш пророк наш дороговказ тому це особливе місце особливе місто особливі люди".
Перепоховання Тараса Шевченко тривало два тижні, розповіла співробітниця Шевченківського національного заповідника Ольга Ісаєва.
"Шевченко помер у Петербурзі 10 березня 1861 року, і його поховали на Смоленському кладовищі, але відразу його шанувальники, його друзі, почали клопотати перед владою, щоб повернути прах Тараса Шевченка із чужини в Україну. 8 травня 1861 року дозвіл було дано, і труну на Смоленському кладовищі викопали".
До Москви домовину Кобзаря везли потягом, а далі — кіньми на возі до Києва, переповіла Ольга Ісаєва. До Канева прах Кобзаря доставили пароплавом.
"Опісля відправи винесли труну із церкви і лише тоді вирішили, що поховають Шевченка таки в Каневі на цій горі Чернечій, де він і мріяв оселитися. Ховали Шевченка за старим козацькимм звичаєм як неодруженого козака, тож його домовина була покрита червоною китайкою".
З того дня збереглись і оригінальна посмертна маска, малюнки та речі з похорону, розповіла заступниця директора Шевченківського національного заповідника Світлана Брижицька. Говорить, що Шевченко став духовним символом, який об’єднав українців різних поколінь.
"Тарас Шевченко є дійсно духовним батьком всіх українців бо він зумів обʼєднати усі верстви українців: і шляхту, і духівництво, і аристократів, і селян. Він поклав як жертву свою творчість на алтар служіння своєму народові — це дійсно безпрецедентне явище. Ми розуміємо, що у кожного народу є свої духовні символи як правило це поети бо їм дано оце велике слово".
За словами Світлани Брижицької, заповіт Кобзаря залишається дороговказом і сьогодні, його побажання намагаються виконувати й нині.
"Саме важливе — це жити і не забувати і пам’ятати. І сьогодні ми виконуємо його заповіт «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольні новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом»".
