Збирались у будинку, пекли калиту та ворожили — так раніше святкували Андріївські вечорниці або ж "калиту". Для молоді це було одне із найочікуваніших свят. Здавна дівчата вірили, що на вечорниці дізнаються ім'я свого майбутнього чоловіка.
Про історію святкувань Андріївських вечорниць розповів Суспільному фахівець з народознавства Микола Лисенко.
Що ж таке Андріївські вечорниці і чому вони так називаються
Як розповів Микола Лисенко, Андріївські вечорниці називаються так, адже день Святого Андрія Первозваного, припадав на 13 грудня (ред. - нині Андріївські вечорниці, за новоюліанським календарем, припадають з 29 на 30 листопада), за григоріанським календарем, а самі вечорниці — це різновид вечорів відпочинку.
"Вечорниці святкувалися починаючи від свята Катерини Великомучениці. Катерина є продовжувачем Андріївських вечорниць, тому Андріївські вечорниці і назвали на честь Андрія. Хоч до признання оцих вечорниць з назвою Андріївських вечорниць традиційним були стародавні, тобто дохристиянські свята. І назва оцих вечорниць носила просто назву — калита".
Як раніше святкували Андріївські вечорниці
За словами фахівця з народознавства, раніше дівчата збирались у хаті якоїсь господині та святкували вечорниці:
Запрошували і хлопців, і дівчат. Коли заходили до хати, дівчата просили: «Тітонько, пустіть нас до хати», а тітка завжди говорила «Я вас пущу до хати, але тільки без хлопців». Дівчата погоджувалися і виголошували традиційне для Андріївських вечорниць: «Тітонько, де ж у вас ваші ключі?». Тітка відповідала: «На горищі у вівсі, щоб заміж повиходили всі". Дівчата дякували і господиня просила їх до своєї світлиці".
Традиційна калита
Головним атрибутом на святі була калита, яку дівчата випікали гуртом:
"Коли готували калиту, то дівчата промовляли: «Гори, гори ясно, спечи нам калиту красну. Щоб ми її кусали та й горя не знали».
Коли вже випекли калиту, то чекали на найголовніше — прихід хлопців. Коли приходили хлопці, тоді розпочинався калитянський ритуал. Обирали людину, яка триматиме калиту. А потім сідлали «коня» — коцюбу, якого через це називали «Коцюбинським». «Коцюбинський» проходив круг, під'їжджав до калити й кусав її. Але перед тим, як під'їхати, був важливий момент, треба розсмішити того, хто їде на цих рогачах. Якщо засміється — мазали сажею. А той хто мастив, називали «Мастицьким»".
Обрядові ворожіння
Не проходили вечорниці і без різноманітних ворожінь, додав пан Микола:
"Наприклад, дівчата ворожили на балабушці. Перед тим, як цю балабушку зліпити, носили із криниці воду. Але вода була не в посудині, її набирали ротом. Хлопці в цей час повинні були розсмішити дівчат, щоб ті не змогли принести воду для тіста. Випечені балабушки клали на рушник. А перед цим собаку на півтори доби закривали чи на повідцю тримали, щоб була голодна. Тоді випускали собаку і чию балабушку вона схопить, та й вийде першою заміж".
Також, за його словами, ходили дівчата під вікнами будинків та підслуховували, що скаже господиня своїм дітям. Якщо господиня скаже слово "сядь", значить, це погана прикмета для дівчини була.
"Цікавим також був момент, хто буде майбутнім чоловіком. Дівчата насипали у долівку пшениці, а в миску лили воду. І півня пускали, якщо він нап'ється води із цієї миски, то обов'язково чоловік буде п'яниця. А якщо клюне пшениці, то буде гарний господар".
Також дівчата на вечорницях кидали черевика:
"Як чобіт долітає до порога і повертається носком у якусь сторону, дівчата можуть собі вже мати на увазі, що чоловік буде з того боку, який показує носок".
Серед обрядових ворожінь, було гадання на воску:
"Через ворожіння на воску йшло розпізнавання майбутнього. Буває так, що під час виливання на воску ми бачимо якусь фігурку. Це також говорить про те, що якась зміна в житті обов'язково відбудеться".
Віщі сни після вечорниць
Здавна вірили, що після вечорниць дівчатам сняться віщі сни, розповів пан Микола:
"Сон — це той період, коли існує глибокий зв'язок з народними традиціями і віруваннями. Найважливішими елементами у віщих снах це ворожіння на судженого. Часто це відбувається через віщий сон. Дівчата виконували різні ритуали. Наприклад, клали під подушку якийсь символ".
Так, за його словами, якщо побачити уві сні птахів — до свободи або вісті здалеку.
"Уві сні будинок був символом спокою, затишку, створення гарної сім'ї. А вода символізує певні зміни в житті. На Андрія, якраз у період зимового сонцестояння, тобто в час переходу на щось нове, оці всі віщі сни, як ознаки передбачень майбутнього, зберігають нашу культурну спадщину".
Дрова до пари, ворожіння та самогон для настрою
Ганна Петрівна з Руської Поляни розповіла: раніше на святкування Андрія у їхньому селі збиралися лише дівчата:
"Збиралися звечора — у кого хата була вільна, наприклад, батьки у гості десь пішли. Щоб дорослих не було. Носили у ту хату дрова і складали під пічку. Брали в оберемок, приносили і рахували. Вважалося, що якщо парне число в оберемку, значить, буде пара в тебе. А якщо не парне, то будеш сама".
До святкового столу зносили їжу. Здебільшого пісне, бо на Андрія ще триває Пилипівський, або Різдвяний піст:
"Салати приносили, найчастіше вінегрет робили. Рибу тоді на зиму солили, то рибу ту несли теж. Яблука закатані. Словом, у кого що було. І купляли пляшку самогонки на всіх. А тоді пекли корж — калиту".
Цю калиту чіпляли на стрічку і прив'язували до гачка, який зазвичай був у хаті на сволоку — для ліхтаря чи колиски.
"Потім ставали, брали кочергу між ноги — "їздили" так, і кусали ту калиту. У кого вкусити не вийшло, то йому обличчя мазали — хто сажею, хто помадою. Як чорти всі були розмальовані потім. Реготалися, співали, всяких "дівоцьких" пісень, різних — про матерів, про солдатів, любов, війну, природу — всі, які знали".
Крім того, дівчата цього вечора ворожили:
"Знімали чоботи і кидали за ворота: куди носком чобіт покаже, звідти, вважалося, буде суджений. Якщо назад на ворота показує — поки не вийде заміж дівчина. А ще було так, що по черзі переставляли чоботи. Чий перший за поріг "переступить" — та першою заміж вийде.
Було й ворожіння, коли дівчата ходили попід вікнами і слухали, хто де що скаже:
"Стукаєш у вікно — і заглядаєш, дивишся, що буде. Якщо мати, наприклад, каже дитині "А піди, Маню чи Галю, відкрий двері", то значить підеш заміж. А бувало таке, що жінки, знаючи, що дівчата ходять, навмисно казали "Сядь, сядь, я тобі сказала, сядь. Сиди, не йди. Я піду сама". То це вже печаль, дівчина зажурилася, бо в дівках ще сидітиме".
Хлопців дівчата не запрошували, однак вони приходили самі:
"А вони що ж? Теж собі зібралися, якусь пляшку купляли, десь під клубом погуляли, хміль у голову вдарив — та і до нас ішли, чому, їх, мовляв, не пускають. А ми не пускали, зачинялися. А хата була із верандою заскленою. То було таке, що так тарабанили, аж шибки вибивали. Або хвіртки або ворота з петель знімали. А наступного дня ходили ремонтували те все".
Інокентій на ворожіннях у студентському гуртожитку
Черкащанка Леся на Андріївських вечорницях була в студентському гуртожитку:
"Пам'ятаю, як у нас дівчата в гуртожитку начиталися про ворожіння і вирішили й собі спробувати. Спочатку переставляли чоботи в кімнаті — чий перший за поріг переступить, та перша заміж вийде. Не пам'ятаю вже навіть чий там був перший, але було цікаво. Колись дівчата слухали під вікном хто що скаже, але де ж ті вікна в коридорах гуртожитку? Пробували стукати і слухати під дверима кімнат. Багато "цікавого" чули, це ж студенти: і нецензурна лексика траплялася, і всяке різне.
Одна з дівчат вирішила ще й з іменами спробувати — по дорозі до супермаркету запитала ім'я в першого зустрічного хлопця. Ім'я виявилося досить нестандартним, наче б — Інокентій. Подружка засмутилася, бо не хотілося б, щоб так чоловіка звали. А хлопець ще довго потім за нами йшов, думав, що то вона так хотіла з ним познайомитися".
