На черкаському учбово-виробничому підприємстві "Українського товариства сліпих" втричі зменшилось виробництво. У 2012 році там виготовляли щороку десять тисяч щіток пасажирських дверей для автобусів, нині роблять три тисячі.
Така ситуація склалась через неможливість реалізації продукції, розповіла Суспільному директорка підприємства Алла Козлова.
Зі слів завідувача виробничого цеху Володимира Єрьоміна, люди з порушеннями зору працюють над виготовленням щіток пасажирських дверей для автобусів і тролейбусів:
"Тут режим, налагоджено все: за розмірами щітки — стрічки, після чого її зачищають, а в іншому цеху її гнуть".
Потім на дотик перебирають щетину та заправляють її у металеві пластини.
"Я працюю на УТОСі з 1974 року, пройшов тут усе, починаючи з підйому і закінчуючи занепадом. Раніше працювали понад 600 людей, роботи було стільки, що не могли все зробити, навіть іноді доводилося брати людей з вулиці на тимчасову роботу. А зараз уже і людей — хто пішов, кого винесли, і роботи немає", — зазначив пан Володимир.
Нині, додав він, із шести сотень працівників залишилось десять, із них восьмеро — пенсіонери.
Працівниці Людмилі Василенко дають на перевірку вже готові щітки:
"Іноді буває таке, що вилітає дріт, тоді його треба підправити. Якщо людина працює і в неї стається мініаварія, то я ремонтую, приводжу все до того стану, що можна далі працювати".
Також пані Людмила навчає виготовляти щітки нових працівників. Пояснила: відколи працює тут, відчуває себе потрібною:
"Раніше я працювала продавцем в магазині, у мене й освіта відповідна — товарознавець продовольчих товарів. Але зір поганий, я не бачу, тому не можу працювати на тій роботі, яку люблю. Мама мені завжди казала: «Не показуй, що ти не бачиш». Отак я, не бачачи, і удавала, що все бачу. Але це дуже важко".
Зменшення виробництва почалось, відколи збанкрутів основний замовник підприємства — автомобільний завод "Богдан", розповіла начальниця забезпечення та збуту продукції Ольга Голінько. З її слів, нині реалізують продукцію чотирьом українським заводам, та для забезпечення прибуткової роботи цього замало:
"Зараз уже таких великих замовлень немає. Але укладаємо договори, наприклад, із львівським заводом, луцьким, чернігівським, київським. Раніше в нас були автобуси «Богдан», зараз їх дуже мало залишилося. Ну, ще вони «бігають» по місту і там зношуються ці щітки".
Підприємство працює на базі громадської організації "Українське товариство сліпих", зазначила директорка Алла Козлова. Нині забезпечують себе самі, та для подальшого розвитку планують подаватись на гранти та державні програми:
"Мрію, щоб ми розширили своє виробництво. Я б дуже хотіла, щоб до нас прийшли молоді люди зі своїми ідеями, я готова приєднатися до будь-яких нових напрямків виробництва. Головне — щоб у нас було державне замовлення або хоч би що-небудь на кшталт цього. Так нам би було набагато легше, ми могли б реалізувати свою продукцію і ті гроші повертати на різні потреби".
За словами пані Алли, крім надання робочих місць, незрячим допомагають соціалізуватись. Разом реалізують як професійні задуми, так і творчі.
