Була старшою сестрою і оберігала його таємниці. Тепер про брата їй нагадує улюблений парфум і пес на прізвисько "воїн Рекс", розповіла Діна, сестра загиблого захисника з Черкащини Олександра Євтушина. Він загинув під Бахмутом у березні 2023 року, та біль родичів з часом не минає.
Нині Діна просить підтримати петицію про присвоєння її братові звання Героя України. Своїми спогадами про нього вона поділилася з Суспільним.
Завжди боявся засмутити батьків
Олександр народився у селі Тинне на Рівненщині. Коли йому було чотири роки, родина переїхала в Черкаську область — в село Матусів.
"У нас різниця з ним у чотири роки, я — старша сестра. Завжди його оберігала, берегла таємниці, допомагала. Саша був дуже добрим, допомагав всім і віддавав останнє. Любив спорт, займався футболом, був активним. Пам'ятаю, як ще у початкових класах він брав машину тата, поки батьків не було вдома, і просто їздив у дворі вперед-назад. В нього було багато друзів, з якими він дружив до останнього подиху, завжди був з ними на зв'язку. У школі був душею компанії, всі дівчата його любили, такий був красунчик. Пам'ятаю, як будували халабуди в лісочку, смажили сало на вогнищі, купували солону і солодку «Мівіну» і раділи життю, як він готував для нас їжу".
Одного разу він ліз на дерево і зламав руку, прийшов додому і нічого не каже. А я дивлюсь, що він рукою не ворушить, каже мені: «Сістер, нікому не кажи». Потім уже ми разом казали батькам: «Тільки не сваріть». Він завжди боявся засмутити батьків", — розповіла Діна.
Олександра завжди тягнуло в Тинне, туди, де він народився.
"У нас там дуже багато родичів. Як тільки була можливість, хвилинка — він відразу туди, навіть Новий рік там зустрів, хоча в нього була одна доба і він просто проїжджав неподалік у робочих справах", — розповіла сестра.
Він не ділив людей на бідних чи багатих, мав сам скласти свою думку про людину, додала Діна:
"Колись приїхала до нього в Київ, а він мене зустрів, ми купили каву, смакуємо. Він побачив безхатька, купив йому також каву, якийсь смаколик. А я кажу: «Та він ледацюга, не працює, а ти його годуєш», а він мені: «Ти не знаєш його історію, мені не важко, а йому може їсти хочеться». У нього завжди і на все був свій погляд, своя думка, свій шлях. Отаким він був".
Олександр здобув освіту агронома в Уманському національному університеті садівництва, та ця професія не приносила йому задоволення — йому подобалися машини. До повномасштабної війни він працював механіком у Києві, любив свою роботу, був справжнім майстром, розповіла сестра.
"У мене 4.5.0"
У перший день повномасштабної війни Олександр Євтушин пішов добровольцем у тероборону Києва. Рідних, переповіла Діна, поставив уже перед фактом:
"Він ні з ким не радився, зробив це за покликом душі. Батькам і мені він сказав про це вже на третій день. Прислав фото з автоматом — ми все зрозуміли. Його неможливо було переконати. Хоча ми намагались, дуже довго просили покинути все і їхати до батьків, бо кожній родині хочеться вберегти життя своїх близьких. А його тільки обурювало, що ми не підтримуємо його рішення, тому ми прийняли це. А далі почались страшні дні й ночі без сну, перевірка коли був у мережі, СМС та дзвінки побратимам. Ми хвилювались щодня, щосекунди. Коли була можливість, Сашко виходив на зв'язок, а інколи по декілька днів були без зв'язку і це було страшно".
Олександр брав участь у зачистці Ірпеня та Бучі. Після цього став до лав ЗСУ, пройшов навчання, став розвідником.
"Ще в Києві він отримав позивний «Кілер», бо його постріли були чіткі і вбивчі. Побратими згадували, що коли ввели комендантську годину і по Києву ходили підозрілі люди, а Буча ще була в окупації, Саша побачив диверсанта, який не відреагував на попереджувальні «Стій, буду стріляти» і вистрелив. Той постріл і дав йому такий позивний", — розповіла вона.
Довгий час Сашко був на кордоні з Білоруссю, додала сестра:
"Ми мало знаємо, де він був, він не розголошував, завжди говорив: «У мене 4.5.0. У вас усе добре»? Він хотів допомогти країні ще більше, прагнув бути в найгарячіших точках. Пройшов тритижневий курс тактичної підготовки базової тактики стрільби та бойової стрільби Ізраїльської тактичної школи. Після успішно складеного іспиту потрапив у Бахмут. Вже в Бахмуті після вдалих контрнаступів його прикріпили до групи морської піхоти. 21 березня він загинув. Загинув як воїн. Поки відбувалась евакуація поранених, поки побратими виходили у «сіру» зону, Саша з іншими героями стояв до останньої кулі і стріляв. Завдяки його хоробрості врятувались багато побратимів, бо ті, хто вижили після цього бою, мені і моїм батькам розповідали: «Він Герой, він нас прикривав, поки ми тягнули поранених»".
Цього бою не мало бути, як і відповідного наказу, вважає Діна. Вона зібрала свідчення очевидців, які переповіли про той день і те бойове завдання. В цьому випадку, на її думку, мають розбиратися компетентні органи, до яких вона звернулася.
"Де б ми не були, нам болить"
23 березня батькам повідомили про те, що їх син зник безвісти.
"Цілу добу вони мовчали, плакали й нікому нічого не говорили, навіть мені. Я дізналась наступного дня. Спочатку плакала і ненавиділа все на світі. Сльози і відчай. Потім зібралась із силами, почала писати всім, кого знаю, друзям Сашка, його побратимам, волонтерам, військовій частині, шукала його на російських каналах, розміщувала публікації. 28 березня мені надіслали фото його простреленого військового квитка, де під фото було написано «Загинув». Я не пам‘ятаю, що було далі, я просто кричала, щоб мені показали його фото, що це ще нічого не означає і що поки не побачу тіла мого брата я не буду вірити в цю інформацію", — розповіла Діна.
Про результати упізнання, додала вона, хотіла дізнатися першою, аби хоч якось підготувати батьків:
"Я попередила всіх, що маю дізнатись перша, щоб не повідомляли батькам, бо я хвилювалась за них. 29 березня зранку я дізналась, що впізнання відбулося і що це дійсно мій брат. Коли переконалась, що біля батьків хтось є, зателефонувала до тата і повідомила про те, що знайшли тіло їх сина, мого брата".
Із Донеччини тіло Олександра початку відвезли у Дніпро. Звідти його 30 березня забрав додому батько.
"Усі бажають триматись, кажуть, мовляв, час лікує, висловлюють співчуття. Це все спочатку, а далі нам, рідним, біль щосекунди. Де б ми не були, що б ми не робили — нам болить. Ми просто просимо його: «Приснись, прийди хоч у сні, скажи хоч щось»", — зазначила Діна.
На сайті президента України створили петицію із проханнями посмертно надати Олександру звання Герой України із врученням ордена "Золота Зірка" його батькам.
Автор петиції — Руслан Онищенко, друг Діни, який нині так само як її брат Сашко, захищає кордони України. У петиції написав:
"У 2022 році Олександр поповнив ряди добровольців ЗСУ. Разом із побратимами боронив в районі Бахмута селища Залізнянське та Оріхово-Василівка Донецької області. Ворог готувався до наступальної операції. Він підтягував усі резерви. Ситуація була надскладною. Бійці щодня й щоночі стримували ворога на передовій. Із самого початку і до кінця Олександр був на нульовій позиції. Його побратими зазначили, що він був справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу".
Також автор петиції просить перейменувати вулицю дитинства Олександра на його честь. Діна просить підтримати петицію. Додала: про брата нині нагадує все:
"Ми з ним були дуже близькі, знали секрети одне одного, були відкриті і щирі один до одного. Зараз всюди його фото, речі, але найбільше нагадує про нього парфум, який я знайшла у його машині. Вдягаю його службові речі і ним пахне".
З родиною живе "побратим" Олександра — пес "воїн Рекс".
"Нам його привіз найкращий друг брата з самого Бахмута. Рекс — це собака Сашка, який був для нього віддушиною, вірним другом. Він прибився в окоп до Саші рік тому під Донецьком. Туди вони повернулися цього року. Бо Сашко ще жартував: «Де взяв, туди і повернув». Він був на похороні, був на могилі, сумує, плаче".
Тепер Рекс живе із родиною загиблого господаря. Він не звик до режиму, до двору, до людей не у військовій формі.
"Але попереду в нас із Рексом ще багато часу", — зазначила Діна.
Що відомо
- Олександра Євтушина поховали 31 березня на Алеї Слави у селі Матусів. Віддати останню шану йому прийшли мешканці громади та навколишніх сіл, представники влади, військові побратими. Напередодні ж, увечері 30 березня, жителі громади "живим" коридором зустріли по населених пунктах траурний кортеж, аби віддати належну шану Герою.
- У громаді оголосили триденну жалобу за загиблим захисником.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
Читайте також
- З російського полону звільнили матір 6-річного Єгора, який просив Путіна повернути її
- З російського полону звільнили трьох черкащан
- У селі на Черкащині в пам'ять про полеглого захисника встановили меморіальну дошку
