Поет, дитячий письменник і видавець із Монастирищини Олександр Прилуцький готує до публікації сорок першу книгу. Писати вірші почав у шкільні роки, тридцять років тому заснував видавництво, а нині з родиною займається волонтерством. Після втрати зору у 1995 році не полишив ані творчості, ані видавничої справи.
Звідки бере натхнення, чому радить письменникам-початківцям не поспішати з публікацією книги і як сьогодні живе його родина — пан Олександр розповів Суспільному.
Олександр Прилуцький народився й виріс у селі Івахни. Там він розпочав професійний шлях — після школи став художнім керівником у місцевому будинку культури. Нині, розповів, згадує місцеві краєвиди і підтримку односельців:
"Запам'яталися краєвиди. Але найбільше це все-таки люди, з якими доводилося і спілкуватися, і дружити, і виступати в тому самому будинку культури, в ансамблях або в інших варіаціях, які виникали тоді. Це і до того, що молода людина, закінчивши школу, і от стає художнім керівником, наскільки це може бути складно".
Любов до читання переросла у спроби написання власних творів. За словами пана Олександра, перші вірші він почав писати ще у шкільні роки.
"Але свої перші вірші я вже в сьомому класі читав на уроках. Бо були такі епізоди, коли класна керівничка Марія Петрівна казала: «Я відлучуся, а ви тут якось тихенько посидьте». Казала: «А ти, Прилуцький, почитай краще те, що написав». Ну, я пробував читати якось. Одні слухали, інші не слухали, але все-таки тоді почалися спроби віршування".
Тоді ж спробував писати прозу, захоплювався авторами, що писали фантастику й містичну літературу, пригадав письменник. Спершу писав українською й російською.
"Але на той час російська мова була настільки вживаною в школі, що популярність навіть україномовних вчителів була занижена. У мене була російська мова на першому місці до восьмого класу. Але пройшов час, і погляди змінилися, і добре, що змінилися. Я перейшов на українську мову, і вже коли я приїхав в Черкаси, то мене навіть прозивали «Вуйко»".
Натхнення для сюжетів і героїв прози дала Монастирищина, поділився автор:
"Перш за все, саме людські образи і люди, які насправді були, якраз і формували оповіді, легенди, перекази і все інше. Тому що, наприклад, якщо взяти «Перед Варварою» — це реальний сюжет, який виник у моїй родині, тому що це сталося з мамою".
Прообразами героїв ставали й інші рідні письменника, а історії з їхнього життя знаходили місце у творчості пана Олександра. Також писав художні твори на історичні теми.
"«Навіжена Федора» — це, справді, епізод мого оповідання і історії моєї родини. Це бабуня моя, яка, справді, жила в той нелегкий довоєнний і післявоєнний період Другої світової війни, як вона залишилася вдовою і як їй довелося ставити на ноги чотирьох дітей".
Поштовхом до продовження літературної діяльності стали переїзд до Черкас і знайомство з іншими авторами. Про нього писали у місцевій пресі, а у 1982 році його твори друкували у газетах для письменників-початківців. Згодом пан Олександр почав відвідувати літературну студію. Саме там наставники порадили йому зосередитися на творах для дітей.
"Це стала моя своєрідна школа, і от саме там Кость Світличний, помітивши мої опуси, зваживши на них, прочитавши першу книгу, яка вийшла, — це була «На крилах надій», — збірник молодих авторів, побачив мої дитячі твори і сказав: «Олександре, ти не розпилюйся, ти займайся краще творами для дітей». І справді, тоді у мене вже були діти: донька і син, і навіть не в школі, а в садочку. Не було в країні книг для дітей, всі були російською мовою, і я вирішив все-таки зважитися видати першу книжку".
Першою книгою для дітей стали загадки, пригадав пан Олександр. Згодом на прохання юних читачів писав книги на інші теми — математика, природа, технології.
"«Віршовані загадочки для Петруся і Наталочки», та книжечка якраз стала таким першим поштовхом, це збірка загадок для дітей, вона розійшлася з тисячі дві, так, пробний варіант, а тоді другою стала «Арифметика сороки» — це такі загадки-задачі віршовані, в межах десяти, яка стала, по суті, бестселером, бо була видана десь 150 тисяч, і вона розійшлася по всій Україні, особливо західна Україна її поглинула".
Ці та інші загадки використовують у навчальній літературі для школярів, розповів автор.
"Коли зустрічається з дітками, кажуть: «А де ж на віднімання?», і тут з'явилася вже книжечка «Школа Сойки», на віднімання, теж логічні задачки, і пішла «Лісова школа». У мене є десь до сотні цих загадок, їх, до речі, використовують у підручниках для молодшої школи у Тернополі, я передав до десятка підручників, це читанки, букварики, українська мова для першого чи четвертого класу, де використовуються саме мої короткі твори".
Разом з літературною діяльністю поєднував подорожі, спорт. Після закінчення університету працював у газеті "Місто". Мандрував Черкащиною, сусідніми країнами, Кавказом, додав пан Олександр.
"1990-ті роки справді були цікавими. Почнемо з вісімдесятих, бо я любив спорт. Я любив мандрівки".
У 1995 році пан Олександр втратив зір. У той період допомагала підтримка родини:
"Кардинально сталося те, що я втратив зір. Це дуже складна епізодика, і тут моєю опорою стала моя родина. У 1995 році, коли я втратив зір, доводилося їздити по всіх учудок. Та приказка каже, що в один момент людина хапається за соломинку, коли настає крайній час. На жаль, це повернулося навпаки".
У середині дев’яностих років родина Прилуцьких заснувала видавництво. Таке рішення ухвалили після того, як пан Олександр видав третю книгу.
"Після третьої книги, походивши по видавництвах, побачивши як вони працюють, а на той момент вони працювали як: приносиш твори, вони подивилися, присвоїли міжнародний номер, і на цьому фактично робота їхня закінчилась, може підказали по редагуванні чогось, а щоб видати книгу, треба було шукати художника, треба було, як кажуть, верстку робити, десь шукати, надрукувати, друкарню, і це все, як кажуть, ми пройшли із дружиною".
Минулого року видавництво відсвяткувало тридцятирічний ювілей, розповів літератор:
"І в 1995 році сіли у новій квартирі і кажемо, що ж ми будемо робити? Але це ж якраз падіння, повністю на купони перейшло, було настільки важко, і більшість займалася торгівлею, але не виробництвом. Сіли і подумали, мабуть, будемо робити своє видавництво, і почали на своїх книгах, як кажуть, набивати гулі, на моїх, маю на увазі, і так одна за одною пішли, пішли. На перших порах були і казочки, інші оповідання про тварин, різні епізодичні оповідання, твори, вірші".
Видавництво пан Олександр називає родинним, бо в ньому працюють і видають свої книги його рідні — донька, яка є авторкою книг, і син, який займається дизайном і версткою книг.
"Звичайно, це родинне видавництво, тому що донька — авторка 11 книг. Вона як укладач і автор. Вона дослідниця, бо надає значення дослідницькій роботі». Він (син — ред.) дизайнер, верстальщик, художник. Картини в нього є доволі цікаві, графічні. Він оце оформляє книги і верстає. Після його роботи, книги, які виходять, мають відповідний рівень і облік.»
Зі слів пана Олександра, книги його видавництва представлені й за кордоном.
"За цей час нами випущено понад чотири тисячі найменувань. Багато книг опинилися за кордоном. В Китаї, Японії, Австралії. Зараз працюємо з іноземцями. В основному це залежить від мене. Я так вважаю, що це залежить від більшості у родині. Мої успіхи – це теж успіхи родини".
За роки літературної діяльності мав багато зустрічей з читачами. Розповів, що часто зустрічає юних читачів на вулицях Черкас:
"У нас є малі шанувальники, третього класу хлопчики і дівчатка, які йдуть по вулиці і кричать: «Я вас знаю!». А я кажу: «Звідки»? А ви в бібліотеку до нас приходили. Багато таких дівчат вибігають. Кажуть: «Давайте ми з вами сфотографуємося». Так кажу: «Будь ласка». І от коли починаєш спілкуватися, то видно, що діти прочитали твір. Не просто так, щоб потримали в руках, а прочитали. А це вже, як кажуть, і нагорода для всіх».
Нині Олександр Прилуцький готується до публікації нової книги. У своїй творчості відображає події сучасності.
"Найближчим часом, я сподіваюся, що книжечка моя 41-ша за рахунком побачить світ. У цьому ж переліку вийшла книга, готувалася для воїнів на передову, збірка поезії була «Слово від серця» і книжка «За межею прицілу». Це мої твори про війну, про той перелом, коли людина виходить з бойових дій і попадає знову в цивільне життя, як вижити, як пережити".
За словами пана Олександра, він та його родина нині займаються волонтерством.
"Із березня 2022 року ми активно, як видавництво, так і я, і моя родина, займаємося волонтерством. На Харківський напрямок велику кількість продуктів передали. Зараз безпосередньо військам: 44-й бригаді, 118-й бригаді, ГУР допомагаємо із зарядними станціями. Ще з FPV-дронами, з «Мавіками», з різним обладнанням для автомобілів, сітками для маскування, продуктами. Це все робимо постійно із 2022-го року. Маємо нагороди, як видавництво нагороджене, так і особисто, як від місцевої влади, так і від обласної, і від самого ГУР. Я маю нагороду «Хрест Арея»".
Авторам, які тільки починають свій літературний шлях, пан Олександр порадив багато читати й шукати свій стиль.
"Перш за все, для того, щоб себе визначити, треба читати. Треба читати і дивитися, як пишуть інші. І найголовніше, щоб себе якось оприділити, знайти свою стежку. Тобто, знайти свій стиль. Це дуже важко. Це непросто. Але коли вдасться хоч один твір написати, не так, як всі пишуть, це буде досягнення".
За його словами, не варто поспішати видавати книгу.
"Щоб видати книгу, не треба одразу намагатися це робити. Треба друкуватися десь у періодиці. І найбільша моя порада, не виставляти свої твори у фейсбуці, в інстаграмі. Тому що це мережі, які не захищають авторські права".
Порадив молодим авторам радитися зі старшими колегами й уважно перевіряти джерела, де хочуть публікувати свої твори.
"Тому треба найкраще читати, писати, показувати, необов'язково закриватися в собі, а треба з кимось обговорювати. Важливо, щоб це були автори, які вже мають якийсь відповідний досвід, і друкували тільки в тих джерелах, які захищають авторське право".
