У Монастирищі відкрили Дошку надії "Наші ще не вдома". На ній розмістили світлини військовослужбовців, які безвісти зникли або перебувають в російському полоні.
Разом з родинами безвісти зниклих й полонених військових почали працювати над макетом взимку, розповіла Суспільному голова громадської організації "На варті Сумщини", співорганізаторка мирних акцій на підтримку безвісти зниклих і полонених Тетяна Павлик. На дошці є світлина і її чоловіка — Вадима Павлика.
Як розповіла Тетяна Павлик, підготовку ускладнювала негода 21 травня.
"Ідею ми малювали самі, з допомогою заступниці міського голови Зоряни Заворотної. Я їм (міській владі — ред.) всім безмежно вдячна за те, що вони з нами поруч. Вони з нами незважаючи на дощ, ви б бачили, як ми з тими стільцями і столами бігали туди-сюди".
Закінчили підготовку ввечері 21 травня, вранці 22 травня допрацьовували деталі. На дошці не вистачає 25 фото, їх додадуть 25 травня, пояснила пані Тетяні. Метою створення такої дошки стала спроба підбадьорити, подарувати надію родинам, які чекають.
"Я сподіваюся, родини приходитимуть і бачитимуть фото свого рідного".
За словами Тетяни Павлик, зі встановленням, підготовкою й фінансуванням допомогла міська рада.
"Я подала проєкт і вони зробили. Сітки нам дали волонтери наші. Треба відзначити наше училище, хлопці-студенти варили нам стійку. Це вони нам робили, вони нам все закопували. Дівчаткам, які посадили квіти, треба подякувати. Всім, хто долучився до створення".
Після відкриття дошки, родини провели мирну акцію. Прийшла на відкриття й долучилася до акції Ніна Мазурок — мама зниклого безвісти Анатолія Мазурка.
"Він вивозив поранених воїнів і вже приїхав назад. Але хтось там не хотів їхати, бо боявся. І він поїхав з медбратом, забрали поранених і у них попав КАБ. То сказали, що Олег, медбрат, потрапив у полон, а за мого сина — нічого. Нам лише прислали відео з того місця. Але ми ждемо його".
Зі слів пані Ніни, її син долучився до війська в перші дні повномасштабного вторгнення.
"Він так багато воїнів вивіз. Його нагороджував головнокомандувач ЗСУ Сирський. Має медалі «За врятоване життя» й «Хрест доблесті»".
Анатолій зник безвісти 1 грудня 2024 року, а востаннє голос сина чула за день до того, розповіла жінка.
"28 листопада в мене був день народження. Він привітав мене, 29 листопада говорили, 30 — теж, а 1 грудня о 4 годині ранку це сталося. Я не хочу вірити. Скільки він врятував, то хіба Господь не змилується над ним?".
Монастирищанка Марина чекає свого брата Івана Нагорного, який зник безвісти у вересні 2024 року.
"Він став на захист України з початку війни. Я рідко приходжу на акції, але моя бабуся щораз ходить. Але потрібно підтримувати одне одного, щоб було легше".
У планах — проводити акції далі й організовувати конференції для родин, додала Тетяна Павлик.
