У Черкасах на Соборній площі 24 травня відбувся чин прощання із закатованим в полоні азовцем Олександром Крохмалюком.
Прийшли близько трьох сотень людей, повідомила кореспондентка Суспільного з місця події.
Прощання розпочалося з вшанування хвилиною мовчання тих, хто загинув внаслідок російської збройної агресії.
Серед тих, хто прийшов віддати шану захиснику — черкащанка Тетяна:
"Такої честі бути знайомою з ним не мала, проте мій син — в лавах «Азову». Тому я вважаю своїм боргом бути тут (на прощанні — ред.) і підтримати його родину з почуття вдячності".
Попрощатися з Олександром Крохмалюком прийшла черкащанка Анастасія:
"Особисто з ним не була знайома, проте знайома з його донькою Софією. Знаю, що він був хорошою людиною, рятував життя, всім допомагав і всіх підтримував. Знаю, що останні його слова були про те, що вони скоро побачаться. Він завжди, з її слів, був оптимістичним. Вирішила прийти на прощання, бо як інакше? Треба вшанувати пам'ять загиблого воїна, підтримати сім'ю, надати цьому розголосу. Нагадувати людям, що війна не закінчилася і полон вбиває".
Побратим Олександра Крохмалюка на позивний "Раз-Два" пригадав:
"Друг Кроха. Перше, що згадується одразу, це те, що він був людиною позитиву. Максимально позитивний боець, командир медичної служби, до якого, коли не прийдеш, — він завжди на позитиві. Він завжди згадає якийсь анекдот. Коли приходиш до нього з якоїсь проблеми, у тебе щось болить, ти кажеш: друже, там є певні проблеми, допоможи. Він каже: так все, сідай, зараз розкажу. І все, ти через п'ять хвилин розмови вже не пам'ятаєш, що в тебе вже боліло. Тобто це неймовірна людина позитиву була, яка завжди заражала цим позитивом. Таким я пам'ятаю друга Кроху до повномасштабки".
На початку повномасштабного вторгнення Кроха став на захист на посаді начальника медичної служби ОЗСПОкремого загону спецпризначення:
"Я думаю багато хто з вас бачив кадри зі стабпунктів на «Азовсталі». Це дійсно пекло на землі, це факт. У таких умовах оперувати, у таких умовах надавати першу медичну допомогу — це надлюди. І друг Кроха, це той, на кого впав обов'язок організувати цю роботу. Увесь час оборони Маріуполя — це був безкінечний конвейер поранених. Це були максимально жахливі умови, в яких доводилося працювати, робити операції. І попри втому, продовжував це робити 24 на 7, усі 86 днів".
Друг Чудік розповів про катування українських медиків у російському полоні. Додав: навіть після смерті Кроха залишається у строю — вже у небесному війську:
"Я займався евакуацією в складі бойових груп. Друг «Кроха» в цей час організував з нуля на Азовсталі госпіталь, який у нас називався Залізяка. І через цей госпіталь пройшло понад тисячу поранених захисників. На жаль, так сталося, що не тільки Кроху, а всіх медиків Російська Федерація катувала в полоні. Кожен медик чув звинувачення, що він знущався над полоненими. Я особисто чув такі звинувачення на адресу Крохи, і на мою адресу, і ви розумієте, що ці звинувачення не на словах. Це — удари електричним струмом, підвішування тебе на турнік за наручники, постійне побиття".
Чудік додав:
"Сьогодні ми прощаємося з нашим побратимом, з батьком, чоловіком і просто з хорошою людиною. Він не помер. Він зараз боронить нашу державу у складі небесного воєнства, а ми продовжимо його шлях тут, на землі. І єдине, що ми можемо сказати сину українського народу тричі — слава, слава, слава!"
Донька Софія пригадала батька як сильну та яскраву особистіть. Вона зазначила: попри складні умови, він знаходив у собі сили підтримувати інших:
"Те, що ви бачите мене спокійну, зібрану — це наслідок, що я провела все своє дитинство поруч зі своїм батьком. Це була надзвичайно сильна людина, яка якимось магічним чином поєднувала у собі емпатичність, тепло, самопожертву, турботу про інших і неймовірне почуття гумору. Мій тато був людиною, яка залишала свій слід в серці, бо він був дуже яскравий. Мій тато, перебуваючи у полоні, жодного разу не сказав мені, мамі, братові, близьким друзям, яких у нього дуже багато, що йому важко. Він підтримував так, що було враження, ніби це ми в Маріуполі, а він у Черкасах".
Софія додала, що після смерті батька продовжуватиме боротьбу:
"Я неймовірна горда бути його донькою, я пишаюсь, що маю його кров у собі. Я тут собі і вам кажу про те, що це не кінець. Моєю ціллю буде розповсюдження інформацію про катування наших бійців в «СІЗО-2 Камишин», в якому за останньою інформацією перебував мій тато".
Як повідомив Суспільному речник Черкаського обласного територіального центру комплектування та соцпідтримки Богдан Петриченко, Олександр Крохмалюк потрапив у полон 20 травня 2022 року:
"Старший сержант Олександр Крохмалюк проходив військову службу на посаді фельдшера медичного пункту окремого загону спеціального призначення «Азов». Вважався таким, що був захоплений у полон з 20 травня 2022 року у районі міста Маріуполь Донецької області".
Речник додав, що після експертизи визначили причину смерті захисника:
"Згідно постанови Нацполіції у Львівській області від 14 травня 2026 року та лікарського свідоцтва про смерть від 25 вересня 2025 року, статус змінено на «загиблий». Причина смерті: переломи ребер, тупа травма грудної клітки, ушкодження внаслідок військових дій".
Поховали загиблого у Черкасах на Алеї Героїв.
