У Свято-Михайлівському гарнізонному соборі Черкас 20 травня попрощалися із двома військовослужбовцями — 28-річним Миколою Ісаковим та 38-річним Артемом Беззубцем.
Обидва понад рік вважалися безвісти зниклими під час виконання бойових завдань, розповів Суспільному речник обласного територіального центру комплектування Богдан Петриченко.
Попрощатися та провести в останню путь захисників прийшли рідні, побратими та друзі загиблих захисників.
Військовий Микола Ісаков був командиром десантно-штурмового відділення, розповів його брат Артем Борисов:
"Він пішов по мобілізації ще в 14-му році, служив у частинах на Донеччині, а потім мобілізувався, коли почалася повномасштабна війна".
До служби долучився наприкінці 2024 року, а після навчання в лютому 2025-го потрапив на Сумський напрямок, додав брат:
"Коли ішов він на це завдання на Курщину, він казав і розумів, що він уже не повернеться. У мене у доньки 7 лютого день народження, остання з ним розмова була тоді — він вітав мою доньку дружину. І 8-го вони пішли на завдання і після зв’язку вже не було".
Понад рік Микола Ісаков вважався зниклим безвісти, його смерть підтвердили цьогоріч 7 травня.
"Ми шукали через військових, через російські сайти, у полоні. Пошуки тривали рік, через поліцію нашу здавали ДНК, щоб знайти хоч щось".
Цей рік пошуків був дуже важкий, додала невістка — Олена Борисова:
"Ми сподівались і вірили в те що він повернеться, що він в полоні, можливо, але на жаль не сталося чудо — із 8 серпня 2025 року він був у Луцьку в моргу. Співпадіння перше по ДНК було в лютому, а друге вже 7 травня".
Чоловік загинув 9 лютого 2025 року під час бойового завдання від поранень несумісних із життям, зазначила Олена Борисова.
Військовий 36 бригади морської піхоти Артем Беззубець до війська долучився добровольцем на початку повномасштабного вторгнення, розповіла його сестра Вікторія.
"Коли нашу країну як злий звір роздирав сусід, він казав що це його свідомість. Він вважав, що це його священний борг — у нього тут діти, все його життя. Він пішов в першу чергу за нас".
Загинув 9 квітня 2025 року на Сумщині під час бою внаслідок мінометного обстрілу та отриманих вибухово-уламкових поранень, розповіла сестра:
"Їхнє розположення знаходилось на той момент на Сумщині. Загинув біля населеного пункту Басівка Сумської області, виконуючи бойове завдання. Спочатку вони зникли, — вся група зникла із пʼяти осіб, рік вони вважалися безвісти зниклими. І через рік і місяць нам подзвонили і повідомили таку страшну звістку, що співпало ДНК по батьківській парі".
Сусід Артема, військовослужбовець Михайло Петров, згадує його як працьовитого та доброго чоловіка. Розповів: на початку вторгнення разом планували вступити до тероборони.
"Хлопець роботящий: спеціаліст, будівельник. Він зі мною записувався в нашу 118-ту бригаду, але в нього по документах щось не пройшло. Його направили в морську піхоту в 36-ту, і коли був прорив, його кинули, щоб вони до Сум не дійшли. Аби зупинити оцей наступ коли наша бригада 118-та, 156 батальйон, відходила, треба було стабілізувати фронт".
Військових поховають на Алеї Героїв у Черкасах.
