У селі Щербинівка на Золотоніщині із 250 жителів, 60 — діти. Хоча 15 років тому було лише доросле населення, розповіла Суспільному виконувачка обовʼязків голови Кропивнянського старостинського округу Віра Хомко. За її словами, життя всього села змогла змінити одна сім’я, яка приїхала і заснувала тут дитячий будинок сімейного типу та стала прикладом і для інших родини.
Як змінилося село завдяки патронатних родинам — спецрепортаж.
У дитячому будинку сімейного типу родини Раєвських нині десятеро дітей, розповів батько-вихователь Сергій. Також подружжя має двох власних дітей:
"Зараз у нас на вихованні десять неповнолітніх дітей. Але взагалі то, у нас 20 прийомних дітей, з якими ми підтримуємо стосунки. Деякі приїжджають, хто має можливість, — живе поруч. У нас є двоє своїх дітей, вони дорослі, одружені, мають свої сімʼї. До речі, дружина зараз поїхала до старшого сина. У нього народжується третій син, вона трошки допомогти хоче. Молодший син теж дорослий, одружений. Проживає тут в селі і працює в управлінні ДСНС в Черкасах".
Сергій додав, що заняття з дітьми — одне з основних завдань кожного дня:
"Ми займаємось з хлопцями по дереву. Щось випилюємо — такий гурток проводимо, бо в нас в селі мало гуртків, тому ми намагаємось щось робити. Десь стадіон, десь якийсь гурток для дівчат, гурток для хлопців. Походи влітку організовуємо".
Самір — один із вихованців дитячого будинку сімейного типу родини Раєвських.
"Ми ходимо в майстерню кожну неділю. Пиляємо, різні вироби робимо", — розповів він.
Вихованець Костянтин, живе у будинку сімейного типу півтора року та допомагає батькам-вихователям із домашніми справами:
"У неділю ми відпочиваємо здебільшого. Субота — це в нас прибирання в будинку. Ми прибираємо в будинку, прибираємо надворі. А потім відпочиваємо", — зазначив він.
Вихованка Саша у родині нещодавно, за словами дівчинки, вона любить гратися іграшками:
"В мене є мишка, зайчик, ведмедик".
У селі Сергія називають людиною, з якої почалося відродження Щербинівки, розповіла виконувачка обовʼязків голови Кропивнянського старостинського округу Віра Хомко:
"В цьому населеному пункті проживає близько 250 осіб населення. Було населення, яке уже до пенсійного віку. Діти, які тут проживали, батьки їх відправляли на навчання і вони залишались жити там, де навчались. Потім приїхав до нас Сергій Володимирович Раєвський, який навів порядок і показав, що у такому маленькому селі можуть жити і рости дітки".
Пан Сергій розповів, що виріс у неповній сімʼї, тому в дорослому житті хоче допомогти дітям у складних обстравинах:
"Ще коли я був дитиною, мені подобалось піклуватися про діток. Я взагалі дуже часто хворів, і в лікарні мами давали своїх дітей мені на виховання. Коли я став дорослим, я зіткнувся з дуже багатьма проблемами неповних сімей, бо в мене була неповна сімʼя — батька не було, бо він був залежним від алкоголю, я бачив інші сімʼї, як вони руйнуються, в яких обставинах опиняються діти"
Дитячий будинок сімейного типу вони з дружиною вирішили створити у 2009 році, додав він:
"Дружина теж про це думала, і у 2009 році вже зʼявилося таке конкретне бажання піклуватися про дітей. До цього воно було так в думках, але тепер було прийняте рішення".
До Щербинівки Сергій приїхав, як пастор церкви. Тут сільрада допомогла придбати стару будівлю колишньої бані, її перебудували власними силами у житловий будинок, розповів він:
"Потім ми ще взяли діток — Таня, вона вже теж доросла, є Соня тут, її брат вже сам проживає. І мабуть, через рік вже був дитячий будинок сімейного типу".
Дітей ніколи не обирали, а приймали тих, кому найважче знайти родину, додав батько-вихователь
"Бо є багато дітей, ніхто їх не хоче брати. Перший, кого ми брали — Дмитро, його до речі, і не пропонували нам. Бо всі відмовлялися, бо він вади по здоровʼю мав. Ми сказали: він же ж теж має можливість мати сімʼю. Чому б ні? І так він опинився у нашій сімʼї. Всі, кого пропонують нам, ми їдемо, спілкуємося. Якщо діти погоджуються, вони приїжджають до нас додому. В нас шестеро дітей, які мають вади ментального здоровʼя і четверо з них – це діти з інвалідністю з дитинства".
У вихованки Анни батько помер, коли їй було 12. Згодом в родині зʼявився вітчим, що мав алкогольну залежність:
"Вони справді тато і мама. Хоч вони мене не народили біологічно, але серцем — вони мені батьки. В нас же тато помер, коли мені було 12. І мама спочатку трималася. Вона ходила на роботу, все виконувала. А потім можливо їй не вистачало якоїсь чоловічої підтримки, уваги і вона привела додому безхатька, який шукав дому, прихистку і вони через те, що він мав залежність алкогольну, і вона теж на це була слабка, і вони разом почали пити. І через це вона перестала про нас піклуватися. Почалися бійки дома".
У будинку сімейного типу родини Раєвських, почуває себе в безпеці, додала Анна:
"Тут ти відчуваєш безпеку, і знаєш, що дорослі про тебе попіклуються, що їм на тебе не байдуже і що вони знають, що вони роблять. Коли я порівнюю своє життя до і зараз, я розумію, на кільки класно, коли у дитини справді є батьки, які свідомо виконують роль батьків".
З досвіду Сергія Раєвського, кожна дитина адаптується до нових умов по різному:
"Деякі діти звикають дуже швидко, деяким потрібно трішечки часу. Але те, що ми з дружиною спілкуємось декілька разів до того, як вони попадають в нашу сімʼю, ми знайомимо їх з собою, знайомимо їх з умовами, розказуємо їм про братів, сестер, про тваринок, які є, про будинок розказуємо.Тому щоб діти, коли потрапляють в нашу сімʼю, вони вже мали уяву, куди вони потрапляють".
Змінювати життя дітей на краще — головна мета, яку родина ставили перед собою, коли створила будинок сімейного типу, додав батько-вихователь:
"Є своя винагорода і це варте того — це дитячі змінені життя. Це дає, і сили, і бажання цим займатися. Коли ти дивишся вперед і бачиш, що там попереду не те життя, яке було в них. Це інше життя, в них є діти, сімʼї. Є дружини, чоловіки, вони щось будують. Це приємно, мабуть, заради цього і треба це робити".
Разом із дітьми почала змінюватись і Щербинівка, зазначила Віра Хомко:
"Всі дітки ходять у нашу кропивнянську загальноосвітню школу. Їх у нашій школі більше 30 осіб. Якби не ці дітки, то могли б школу закрити, але школа наша працює, дитячий садочок також, бо кількість діток збільшується".
За словами Сергія Раєвського, після появи вихованців, у селі знадобилося більше громадського транспорту:
Дуже мало було дітей. Сільський автобус вміщував всю школу, весь садочок і всіх пенсіонерів, коли віз. На зараз це вже декілька автобусів і декілька рейсів".
Після Раєвських у Щербинівці почали з’являтися й інші прийомні родини, повідомила начальниця Служби у справах дітей Золотоніської міськради Ніна Засенко:
"Бачачи такий приклад виховання, створилася ще одна прийомна сім’я, потім дитячий будинок сімейного типу Федоровських, який нині тимчасово переміщений за кордон. Дитячий будинок сімейного типу Тимофєєвих перемістився уже до нас недавно із Запорізької області".
Війна привела до Щербинівки ще одну родину з дітьми-підопічними. Сім’я Шелудько – із Запорізької області, розповіла її мама-піклувальниця Людмила:
"У 2022 році ми виїхали з окупації. Спершу ми поїхали на Київщину, в Переяслав тут недалеко. Виїжджали ми великою родиною. Зі мною виїжджало десять діток. Ну за цей час троє дівчат вийшло заміж. В мене навіть онук є".
Жили в Переяславі, потім знову в Запоріжжі, пізніше виїхали до Польщі і врешті повернулись в Україну, зазначила пані Людмила:
"Наприкінці 2023 року наш татко вирішує йти до лав ЗСУ так, як він туди рішив іти, то ми вирішуємо повертатися в Україну. Щоби до нього ближче, ми спочатку жили в будиночку там, а потім уже місяця через два ми переїхали в цей будиночок, де ми зараз живемо".
Нині на вихованні родини четверо дітей, додала мати-вихователька:
"Ми сюди приїхали, в мене було пʼять діток, а зараз уже четверо. Одна дівчинка вже доросла. Вона зараз в Києві. Вона закінчила вчиться в Черкасах і переїхала в Київ. А ми з чотирма дітками тут живемо".
Як розповіла підопічна Соня, вона мріє стати лікаркою:
"Я хочу бути лікаркою. Хочу допомагати людям, рятувати їх, давати нове життя".
Підопічний син Давід хоче стати художником.
"Випалював я орла, і я зараз випалюю лева. Мене тато навчив, ще тут є динозавр, корабель та котик з собачкою", — розповів він.
Ельвіра — найстарша. В родині Шелудько виховується шість років:
"Я займаюсь спортом. Зʼявилось таке бажання, коли тут в селі мій тренер Дмитро захотів займатись з дітьми футболом. Я на той момент не дуже його любила, але хотіла чимось зайнятись. Спочатку була воротарем десь пів року. А потім почала на полі грати. І ми з дівчатами зайняли ось недавно перше місце у районі".
За словами матері-виховательки, її основне завдання — щоб діти були щасливими.
"Головне — любити дітей. І не важливо, вони твої чи вони чужі, як кажуть — не буває дітей чужих.
У селі, де колись майже не було дітей, тепер будують спортивний майданчик, проводять літні табори й мріють про нові гуртки, розповіла начальниця служби у справах дітей Ніна Засенко:
"Нині вони будують спортивний майданчик, і мають великий комплекс, який працює в літній період. Там проводять літні табори для всіх дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах. І для дітей, які виховуються в сімейних формах виховання. Влітку там досить людно".
Для того щоб залучати вихованців до активностей, зокрема спорту, бракує коштів, тому родина рада допомозі, зазначив батько-вихователь Сергій Раєвський:
"Власноруч дуже важко щось робити, є люди, які допомагають. Але це все кошти, яких нема, а дітьми треба займатися, гуртки. Те ж саме місце, де вони можуть побути, де вони можуть провести час. І хотілось би знайти чи людину, чи організацію, яка б могла взагалі це робити. Ми готові робити. Ми робимо все самі, але трошки бракує нам коштів".
За словами начальниці служби у справах дітей області Оксани Покатілової, досвід Щербинівки позитивний і є прикладом для інших громад:
"Хоч одна прийомна сімʼя має бути в кожній громаді. В нас є в Христинівській громаді село Верхнячка — там шість прийомних сімей. Є Драбівці, де так само функціонують і дитячий будинок сімейного типу, і прийомні сімʼї. Дуже важливо зберегти діючі прийомні сімʼї і розвивати нові. Нині в області є три родини, як кандидати на створення прийомних сімей".
Станом на кінець квітня 2026 року, у прийомних родинах на Черкащині нині проживають 240 дітей, додала посадовиця, ще 397 — до дитячих будинків сімейного типу:
"Нині в нашій області 119 прийомних сімей, до яких влаштовано 240 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і 57 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 397 дітей".
Найбільше дитячих будинків сімейного типу розташовані в черкасах, зазначила Оксана Покатілова:
"Найбільше прийомних сімей у нас сьогодні в Камʼянській територіальній громаді — 12, Смілянській — десять, Христинівській — вісім, Золотоніській — сім, в Уманській та Новодмитрівській — по шість прийомних сімей і у Дмитрушківській громаді — пʼять. Якщо говорити про дитячі будинки сімейного типу, то найбільше їх у Черкасах — десять, у Золотоніській громаді — шість, у Жашківській — чотири".
За словами Оксани Покалітолової, люди бояться брати на себе відповідальність, бо не мають в оточенні позитивного досвіду сімейних форм виховання. Підтвердила це і начальниця Золотоніської служби у справах дітей Ніна Засенко:
"На жаль, зменшилась кількість сімей, які б хотіли створити дитячі будинки сімейного типу і прийомні сімʼї. Це робота 24\7. Ці сімʼї не мають ні вихідних днів, ні відпусток. Тому що діти проживають в сімʼях постійно. Це досить велика відповідальність перед собою, перед громадою, перед Богом".
Нині вони працюють над тим, щоб сімейні форми виховання ставали більш відомими й доступними для людей, додала Оксана Покатілова. А досвід Щербинівки називають прикладом того, як одна родина може змінити не лише дитячі долі, а й життя цілого села.
