Герой України з Черкас, Назар Набережний, загинув у 2024 році поблизу Авдіївки Донецької області.
Нині його пам’ятають не тільки у війську, а й у рідному клубі моряків, де зростав не лише тілом, а й духом, розповів Суспільному командир штурмової роти підполковник Андрій Матусевич. Він разом із побратимами приїхав до Черкас, аби вшанувати пам’ять Назара.
Вихованці та побратими Назара Набережного зібралися у клубі юних моряків. Серед них — Тетяна Скляренко. На прохання представитися каже: "Мама Назара — Героя України". Нести пам’ять про нього для неї — справа життя:
"Війна йде, хлопці гинуть, і про них уже ніхто нічого не чує і не бачить. А це, як приклад, що є такий Назар, що він Герой, що він виріс у Черкасах, тут в школу ходив, що він відвідував морклуб, Пласт. Він з дитинства був патріотом".
Любов до морської справи, за словами пані Тетяни, передалася від діда-моряка. Назар міг пропустити школу, але не заняття у клубі. На очах його викладачів юнак зростав, додав директор "Клубу юних моряків" Владислав Підгурський.
"Із 2013 по 2017 рік він у нас займався у гуртку судноводіїв, пройшов повний курс навчання і отримав звання «старшини шлюпки». Вперше навчальний автомат він взяв саме тут. Про нього можна багато чого казати. Ще маленьким він був дуже відповідальним. І коли закінчив навчання у клубі, сказав, що хоче навчатися далі, хоче захищати Батьківщину".
За навчання та службу вдалося зробити кілька фото, п
Попри те, що Назар не любив фотографуватися, за навчання та службу вдалося зробити кілька фото: спільні виходи на козацькій чайці, тренування та присяга. У клубі бережуть пам’ять про Героя України Назара Набережного — створили пам’яті його куточок.
Особисті речі командира штурмової роти, капітана Назара Набережного, передали мати та побратими. Все доповнили нагородами військовослужбовця: за оборону Авдіївки, відзнака президента України, "За військову службу" тощо. Назар був тією людиною, яку не потрібно мотивувати, розповів заступник начальника штабу 83-ї окремої механізованої бригади, підполковник Андрій Матусевич.
"Зустрілися ми під час важких боїв під Авдіївкою. Познайомилися як кадрові офіцери. Порозмовляли на рахунок бажань, амбіцій, можливостей, спроможностей. Мене вразив тим, що його не треба було мотивувати. Я йому запропонував зайняти посаду командира роти, бо на той момент нікого не було. Він своїми особистими вчинками, прикладом показував, як потрібно це робити, ніколи не боявся вести у бій людей"
Знав Назара Набережного військовослужбовець, фельдшер Євген Дубровський.
"Я був медиком, який спочатку займався евакуацією поранених. Приїжджали, забирали поранених, а потім у тилу лікували. Але Назар до нас ніколи не потрапляв. Приховував. У нього була своя аптечка — він міг сам давати раду. Назар — це людина, яка з перших днів війни зорієнтувалася, як не лише собі дати раду, а й коло себе згуртувати хлопців, дати відсіч ворогу".
Тетяна Скларенко додала, що хотіла б, аби сина згадували не з сумом та сльозами, а радістю, пам’ятаючи, якою світлою людиною був Назар.
