Прикордонник з позивним "Одеса" обрав службу у лавах Держприкордонслужби, коли йому було 18. Із початком повномасштабного вторгнення підписав контракт і з березня 2022 року виконував бойові завдання. Куп’янський напрямок, Макіївка, Лиман, Вовчанськ — такі ділянки фронту за його плечима. Нині він передає свій бойовий досвід новому поколінню прикордонників в одному з навчальних центрів на Черкащині.
У військовій справі знайшов своє покликання, військовий "Одеса" розповів Суспільному.
За словами прикордонника, він міг стати моряком, але пішов на строкову службу:
"Пішов я в армію у 18 років, як тільки закінчив морський коледж в мене був вибір — піти в плавання, тобто стати моряком, чи піти на строкову службу, думаю — не буду косить".
11 місяців він прослужив у Мукачівському загоні та все змінив початок повномасштабної, розповів Одеса:
"Там лазили по горах, ловили контрабандистів. Коли 24 лютого почалась повномасштабна війна, в мене був вибір — залишитись на строковій і далі продовжувати шлях чи підписати контракт і їхати на війну. Я не довго думаючи подзвонив тату, кажу: я підписую контракт і їду на війну, і він зі мною теж підписав контракт і пішов служити".
Першою точкою боїв на сході для військового став Куп’янськ.
"Мені старші казали: якщо чуєш «вихід» — зразу падай, я це запам’ятав. Ми заходимо, а переді мною така велика калюжа була, і чую «вихід», дивлюсь на неї і думаю — треба падати. Падаю туди, весь мокрий і ми йдемо далі. Це нас перший раз обстріляли, і це дало нам змогу обережніше себе поводити", — розповів Одеса.
Згодом їхній підрозділ перевели на Вовчанськ. За словами прикордонника, там він потрапив в оточення:
"Хто може подумає, що це десь поряд, то ні. Ми були в центрі міста з 57 бригадою, прямо в оточені".
Разом з побратимами вони ховались від куль російських снайперів, які працювали майже цілодобово, зазначив Одеса:
"Вилажу так, дивлюся — він прострілює поруч, думаю: десь сидить, а де не знаю, це ж місто, приватний сектор. Ще попереду був горбок, вирахувати його неможливо взагалі. Я одягав на палицю каску і витягував її, думаю: буде реагувати чи ні. Не реагував. То рукавицю витягували на палиці, бісили їх".
За словами прикордонника, російські штурми відбивали "на адреналіні":
"Коли тиша, артилерія не працює, то вони або ідуть у наступ, або щось не те, і треба дивитись уважно. Була пʼята ранку, йшла група руських, вісім людей, я займаю положення лежачи, і ми відкриваємо вогонь. Той хлопець стріляв по-сомалійськи, а я прицільно відпрацював і забрав пʼять осіб, я ще й кричав: давайте ще, ще".
Позиції базувались в будинках, зруйнованих ракетними ударами та пошкоджених артилерією. Речі, що залишилися від колишніх мешканців, інколи допомагали під час служби, наприклад рожевий халат, розповів Одеса:
"У нас була позиція на третьому поверсі. В один із днів, коли нас накрили, все засипало, булаи виповзали на другий поверх, і в той час в мене було одяг був розірваний. Йшов дощара, і ми залетіли в підвал, я дивлюсь — рожевий халат, а в мене все мокре і розірване, думаю: щоб не захворіти, одягну його і вийду".
За словами військового, поряд з успішними операціями було й те, що завжди боліло та засмучувало — це втрати:
"Найважче було бачити своїх хлопців 300 і 200. В нас був такий момент, хлопці саме заходили нас міняти. Не дійшли кілометр і їх посікло. В нас не було змоги витягнути побратима, бо працювала артилерія і він оце за дабу просто стік кровʼю, ми його не змогли врятувати".
Нині чоловік перевівся на посаду інструктора й передає прикордонникам бойовий досвід. Саме служба в армії допомогла йому знайти своє покликання, розповів Одеса:
"Я з 18 років думав: куди, що? Пішов в армію, і знайшов себе, можна сказати. Зараз перевівся і виконую свою улюблену справу".
