У Свято-Михайлівському кафедральному гарнізонному соборі у Черкасах 9 грудня провели в останню путь двох військовослужбовців — 32-річного Богдана Білика та 51-річного Сергія Покотила.
Перший загинув на Донеччині у листопаді 2024 року, другий — помер від хвороби, повідомив Суспільному тимчасовий виконувач обов’язків заступника начальника обласного ТЦК та соціальної підтримки Володимир Левченко.
За словами побратима Сергія Облогіна, 32-річний матрос Богдан Білик був відважною людиною. Сергій був поруч, коли він, під час виконання бойового завдання, загинув:
"Ми завжди йшли з ним пліч-о-пліч, він завжди підбадьорював нас, він вів мене в перший бій, коли я тільки прийшов. Про нього всі казали тільки хороші слова. Я знаю, що він зараз слідкує за нами, і зараз він як мій ангел-охоронець. Тому, я ще помщусь за нього".
Богдан Білик проходив військову службу на посаді стрільця-санітара у батальйоні морської піхоти. Він загинув 22 листопада 2024 поблизу села Берестки Донецької області та понад рік був серед зниклих безвісти. Військовослужбовець Олександр Коноваленко познайомився з Богданом під час визволення Давидового Броду на Херсонщині:
"Він брав участь в дуже багатьох операціях, і в звільненні Херсону, і в роботі на Донецькому напрямку, потім на Кринках. Ну і, на жаль, ще раз на Донецькому вже зник безвісти, а наразі визнаний загиблим".
51-річний молодший сержант Сергій Покотило був командиром відділення матеріального забезпечення, він помер від хвороби 3 грудня. Попрощатися із Сергієм прийшла родичка Галина Новожилова. За її словами, у червні 2025 він залишив службу через хворобу:
"Ми пробували його рятувати. Хвороба прогресувала з такою швидкістю, що навіть не було тих два роки, яких йому обіцяли. Коли почалась повномасштабна війна, він одразу покинув все і приїхав сюди. Ми його питали, чого він так зробив, а він сказав, що хоч уміє автомат в руках тримати. Він не хотів, щоб гинули молоді".
З початку повномасштабного вторгнення Сергій Покотило повернувся з-за кордону, щоб стати на захист України. Він завжди підтримував рідних та побратимів, додала кума військового Клавдія Долієвська:
"Дуже важка втрата для нас, тому що людина, яка завжди і підтримує, і щось розкаже, і навіть, які там життєві ситуації не були, він завжди казав, що все буде добре, от побачите, все буде добре. Але ця страшна війна, на жаль, не перебирає. Втрата для нас невимовна".
