Черкащанка Марина Різник ніколи не думала, що проводитиме свої дні серед книг, організовуватиме концерти й навчатиме дітей майструвати. Але доля завела туди, де спочатку було лячно, а потім — легко й творчо.
За першим фахом вона економістка. І 13 років тому не мала нічого спільного з творчістю. Утім, робота з дітьми надихнула її опанувати бібліотечну справу, здобути профільну освіту й організувати гурток рукоділля, розповіла Суспільному завідувачка філії Центру культури та дозвілля у селі Топильна, що на Шполянщині, Марина Різник.
До Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, який щорічно відзначають в Україні 9 листопада, — її історія.
Для пані Марини її робоче місце — особливе. У бібліотеці серед книг розпочалася її професійна та творча історія. Тут вона опановувала бібліотечну справу та заснувала гурток "Винахідник". Про це нагадують вироби її вихованців.
"Це — згадка моя. Діти виросли, уже в кожного свої сім’ї, у кожного своє життя, а їхні роботи залишилися. На новорічні свята ми з дітками робили цукерницю. Також ми прикраси з бісеру плели, браслети тут".
Коли немає повітряної тривоги, кімната стає "вуликом", адже діти йдуть творити, розповіла Марина Різник.
"Різна творчість. Починали ми і аплікації і квілінг, все ми з дітками розпочинали робити. Усе, що їх цікавило, надихало. Я з ними радилась, що б хотіли робить на наступному занятті".
Так, додала пані Марина, з дня у день на гурток стало приходити більше дітей, а на стінах почали з'являтися грамоти та нагороди.
"З дітками гурток зайняв диплом першого ступеня на 8-му всеукраїнському конкурсі мистецтв".
Та найбільша для неї нагорода, додала, щирі усмішки і любов дітей.
"Дитина прийшла, вона ще нічого не вміє, соромиться, а через кілька занять я вже бачу, що вона себе показує, розкриває, розкриваються її таланти, впевненість, розвивається посидючість. Дитина щось пропонує. Я ніколи не скажу, що ми не будемо цього робити. Ми сідаємо і робимо".
Але на початку було нелегко. Адже ні до рукоділля, ні до бібліотечної справи дотична не була, розповіла пані Марина.
"У нас тут працював бібліотекар, вона йшла на пенсію і так запропонувала: чи не хочеш ти спробувати? Ну, я і бібліотека — це взагалі було далеке. Думаю, ну, спробую. І зрозуміла, що це моє — бібліотека. Тоді я поступила в Канів, вивчилася на спеціальності «бібліотечна справа», так і почалося. У січні буде 14 років, як я в культурі. Це не погодинна робота, це робота для душі".
Окрім творчості у пані Марини й інше захоплення — вона збирає старожитності. Щось знайшла вдома, щось принесли односельці.
"Воно їм не потрібно, щоб дома лежало, то сюди все приносять, так само оце мені подарували для бібліотеки скриньку, ще одна є, знайшла її на горищі".
Є у мінімузеї й старовинні рушники.
"Щоб ніхто їх не спалив, на ганчірки не взяли, як у селі, знаєте?".
Так, пояснила пані Марина, зберігає історію і традиції рідного села. А ще — гуртує дорослих і дітей, бо в єдності, вважає, їхня сила. Разом створили й ляльку-мотанку. Матеріали для неї збирали й сушили власноруч. На все пішло два місяці.
"Вона уособлює Україну. З колосками, з калиною, з соняшниками, лелеками".
І як справжня українка, вона у віночку, прикрашена калиною, волошками, цвітом липи..
У планах Марини Різник ще десятки, а то й сотні робіт. Але чи втілить їх — залежить від наших захисників. Тому, додала, творчість поєднує із доброчинністю.
"Другий рік плетемо сітки, збираємо допомогу, шиємо подушки, шкарпетки в'яжемо, благодійність у нас завжди. Коли треба, то це треба. Я тут, я все кидаю".
Нині Марина Різник мріє про дві речі: перемогу для України, а ще, аби у цьому закладі вирувало життя. А глядацька зала завжди була заповнена. І це їй обов'язково вдасться, вважає колега Ілона Огілько.
"У Марини Миколаївни завжди все кипить у руках і в неї грандіозні на все плани. Це сто відсотків і, я думаю, що вона їх втілить".
