Людмила Довгаль — вчителька біології Черкаської спеціалізованої школи №3 та співавторка підручників для Нової української школи. Вона вважає, що головне в роботі — це інтеракція і практичний підхід. За цим принципом розробляла програми для сьомих, восьмих і дев'ятих класів.
Як педагогиня стала співавторкою підручників, чим вони відрізняються від аналогічних десятирічної давнини і чи обов’язково учням носити паперові книги до школи — інтерв'ю із вчителькою Людмилою Довгаль.
Ви лауреатка премії Верховної Ради України, обласної премії імені Захаренка, переможниця конкурсу "Вчитель року" та тренерка Олімпіади геніїв. Розкажіть, як стати однією з тих, чиє прізвище написано на обкладинці підручника з біології?
Це, можна сказати, справа випадку. Я вчитель майже з 35-річним стажем роботи і пишаюся тим, що жодного дня не працювала не за фахом, я працювала тільки в освіті. У нашій рідній третій школі я працюю вже понад 20 років. Були знайомства в мене з деякими авторами. Ви знаєте, що реформа "Нова українська школа" спочатку була в початковій школі, і тепер вона піднялася вже до основної школи. Ну, і незабаром, у 2027 році, ми переступимо рубіж, коли перейдемо в профільну школу.
І зрозуміло, що якщо нові підходи, нові якісь парадигми є в освіті, відповідно до цього формуються і нові програми освітні, навчальні програми. Тепер вона називається "Модельні навчальні програми".
Один мій знайомий, дуже добрий, Андрій Михайлович Самойлов, вчитель ліцею №47 міста Харкова, попри війну, попри все, зі своїми колегами вирішив, що мають написати модельну навчальну програму для сьомого — дев'ятого класу Нової української школи по біології. Вони це зробили. Програму рецензувало Міністерство, вони отримали гриф. Ну, і постала наступна проблема. До програми треба писати підручники нові. В нас три автори з міста Харкова, двоє вчителів, ми працюємо у Новій українській школі і просто в школі профільній. Тому, мені здається, це така найкраща команда, Dream Team, практично.
Що треба знати і вміти для того, щоб написати підручник, який потрібно мати досвід?
Якщо ти вибрав модельну навчальну програму і відчуваєш в собі потенціал написати підручник, ти можеш це пробувати робити. Для цього треба поєднувати, на мою думку, такі дві частини обов'язкові. Все робити через практичний підхід, не якісь відірвані від звичайного життя речі. От, наприклад, відомо, що давно використовують такий метод діагностики коронавірусу як ПЛР-тест. Це для багатьох людей, скажімо, 30+, в школі нічого б не значило абсолютно, а ми ці технології вже вивчаємо в школі, наука пішла набагато вперед і, відповідно, оновився і зміст освіти, дуже оновилися підходи, прийоми, методи.
Підручник Нової української школи відрізняється від того, яким був підручник десять років тому?
Кардинально відрізняється. Не тільки цей, а всі підручники, які зараз використовують діти в освітньому процесі. Змінилися повністю зміст, очікувальні результати. Ми маємо розуміти, що дуже змінилося покоління. Якщо були зумери, це була одна справа, з ними було нелегко. А зараз прийшли альфа, мені здається, це найбільший розрив, між поколіннями, і вони для нас реально незрозумілі, вони для нас інопланетяни. Але ж ми маємо пристосуватися до них, а не вони до нас. У них кліпове мислення, вони не можуть працювати з великими текстами, їх не можна змусити щось робити, їх треба переконати, надихати. Іноді в питаннях освіти ці речі важливіші, ніж сухий зміст. Навіть якщо ти гарно знаєш зміст предмета, не факт, що в тебе вийде співпрацювати і саме використовувати таку педагогіку партнерства з цими дітьми.
Як сучасні освітні підходи, які змінилися, впливають на якість знань?
Поки що ми не можемо говорити про якісь незалежні оцінювання. Зараз, на жаль, про якість освіти судити дуже складно, оскільки ми перебуваємо в воєнному стані, і це накладає відбиток на освітні втрати, на те, що часто перериваються уроки повітряною тривогою. Є ж частина шкіл, які взагалі навчаються на онлайн-форматі, є які навчаються на змішаному. От коли настане мирний час, мені здається, можна буде провести якийсь такий зріз знань, і тоді ми переконаємося, чи вдалося нам щось зрушити, чи спрацювала нова українська школа.
Коли підручник укладали, чи ви збирали думки вчителів, дітей про те, що б вони хотіли бачити?
Для цього слугує така процедура, яка називається апробація, і така процедура, яка називається пілотування. Зараз жодний підручник не буде виданий за державний кошт, якщо він не пройде серйозну систему апробації. Все передбачає наступне, автори пишуть модельну навчальну програму, дає гриф або не дає міністерство, а потім на виконання цієї програми пишуться відповідні підручники, робочі зошити і все інше. І кожна частина підручника, от, наприклад, підручник дев'ятого класу зараз перебуває в роботі. Першу частину, перший пілот ми отримали гриф міністерства, і наш підручник пілотують зараз дев'ятикласники 15 чи 17 регіонів України. Це дуже серйозна робота, її робить Міністерство освіти, її здійснює Інститут якості розвитку освіти.
Підручників вистачило всім на користування безоплатно? Не повинні були батьки купувати?
Державне фінансування отримує тільки ті підручники, які пройшли конкурс. 57 тисяч підручників держава надрукувала своїм коштом, і учні державних шкіл, і комунальних шкіл, які вибрали цей підручник, користуються ним абсолютно безплатно. На сайті він коштує 600 гривень.
Ви сказали, що є онлайн-версія підручника. Якщо є електронна версія, чому діти користуються паперовими книгами і чому вони мають носити їх до школи?
Вони не мають їх носити до школи, вони мають право носити з собою планшети і користуватися електронними версіями. Але уявіть собі, якщо діти, родина або обставини вибрали так, що дитина працює тільки із комп'ютером. Чи відобразиться це на зорі. Я думаю, що відповідь очевидна.
Згідно з вимогами Нової української школи, скільки часу учень має працювати в школі і яка частина завдань залишається на самостійне опрацювання?
Принцип початкової школи: не можна навчити, можна навчитися. Він працює і зараз. Реально, що це можливо тільки під час взаємодії. Тобто це має бути взаємодія, в якій частина подається вчителям. Є такі речі, які реально треба пояснити і шкільною лекцією, і іншими інтерактивними способами. А є такі речі, які дійсно заховані в систему завдань. Учні мають розвивати критичне мислення, і креативність, і роботу в команді. Вчителі нової української школи знають такий принцип, що якщо є можливість робити через практику, треба робити через практику.
Ви в освіті понад 30 років. Які освітні підходи та новації у своїй викладацькій практиці застосовуєте?
В школу №3 я прийшла у 2004 році. І тоді дуже масово в нашій школі розвивалися методи інтерактивні. Зараз вони вважаються практично класичними. От нічого кращого для роботи, взаємодії з дітьми мені здається немає. Тобто це зараз вважається класикою. Раніше це вважалося інноваціями. Це не тільки щось новітнє, а це іще і новий погляд на те, що вже існувало, і вміння використати те, що вже існувало з іншими підходами, з іншими принципами. Якщо ви думаєте, що ті, хто мають 30 років стажу, ті можуть говорити про те, що їм на 100% все вдається — ні. Зараз бувають молоді вчителі, які володіють компетентностями і більшою здатністю змінюватися, модифікуватися і адаптуватися, які можуть дати фору навіть вчителям з 30-річним стажем.
На Вашу думку, які якості повинен мати вчитель Нової української школи?
Мені здається, що це має бути людина, яка адаптується, людина, яка вміє побачити щось нове і людина, яка діє. Якщо ви пройшли навчання, отримали новий досвід, моя порада всім: у вас є два тижні для того, щоб це спробувати в себе в класі. Якщо не вийшло з першого разу, треба практикуватися, тому що інтеракція потребує певної звички, і певної звички не тільки у вчителя, а й у дітей. Навіть якщо не виходить з першого разу і не так, як ти собі планував, треба це відрефлексувати і знову пробувати наступний раз і йти в це невідоме і адаптуватися.
"Кліпове мислення" — це здатність людини сприймати інформацію у швидких фрагментах, пояснює лікарка, психологиня і психотерапевтка Еліна Антонова. Цим терміном описують феномен суспільства, де доступ до інформації відбувається через короткі відеоролики, текстові повідомлення, заголовки статтей тощо.
