У 1925 році держава взяла під охорону Тарасову гору у Каневі — місце поховання Тараса Шевченка. Відтоді туди приїздять відвідувачі з різних куточків України та світу.
Для когось Тарасова гора за цей час стала місцем сили, інші — прагнуть помилуватися дніпровими кручами, розповіла Суспільному завідувачка відділу Шевченківського національного заповідника Тамара Філіпович.
За словами Тамари Філіпович, могила Шевченка стала місцем паломництва з усієї України:
"Як тільки Шевченка поховали тут — його могила стала магнітом для людей. Символічно, що одразу після перепоховання Шевченка скасували кріпосне право і люди, приходили до могили Шевченка питати у Тараса поради".
Одним з ініціаторів створення заповідника був Симон Петлюра, розповіла пані Тамара:
"Могилу Шевченка заборонили відвідувати й впорядковувати протягом 20 років, і от коли Симон Петлюра приїхав у Канів до могили Шевченка, він перший поставив питання, що догляд за могилою Шевченка має бути державною справою. І в 1925 році територію Тарасової гори оголосили державним заповідником".
Нині, через 100 років, Шевченківський національний заповідник — культурний, науковий та туристичний центр, додала фахівчиня.
За словами музейної доглядачки пані Людмили, тут і досі є відреставрований чавунний хрест та відновлена "Тарасова світлиця", де можна побачити автентичний інтерʼєр:
"Стараємося робити все, як і було раніше, приділяємо увагу дрібницям, наприклад раніше клали зілля за сволоком — це була і аптека, і аромотерапія. Люди цікавляться світлицею більше, ніж музеєм, бо це перший музей, який організували біля могили Шевченка".
Нині, через повномасштабне вторгнення найцінніші експонати сховали. Втім, відвідувачам є на що подивитися — діють тимчасові експозиції, розповіла завідувачка.
У меморіальному музеї демонструють роботи Тарасових нащадків — сучасних митців та проводять конференції, розповіла Тамара Філіпович. Цій установі вона присвятила 49 років.
За словами пані Тамари, заповідник — це її життя, а ще — щоденна праця усіх фахівців, які прагнуть зберегти пам’ять про Шевченка, тому прагнуть створити ще один заповідник:
"Наш заповідник працює над охороною лівого берега. Хочемо створити заповідник «Тарасові обрії», щоб оті краєвиди, які бачив Шевченко, не руйнувалися і не забудовувалися, а збереглися і надалі".
Відвідувачки заповідника Світлана Нікітенко вже 20 років мешкає за кордоном. Проте нині приїхала, бо вважає Тарасову гору місцем сили.
"На цьому святому місці я була дуже давно, вже 20 років мешкаю в Італії, але не могла пропустити таку дату – 100-річчя музею. Я землячка Тараса Шевченка – народилася на Звенигородщині. Вважаю, що це місце збагачує душу, тут особлива атмосфера".
Могилу Тараса Шевченка відвідала Наталія Нужна з родиною.
"Я не місцева, чоловік в мене місцевий. Ми приїхали самі подивиться і доньці показати, вона вже в такому віці – щось та й відкладеться, щось буде цікаво".
