У Черкасах 13 липня відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих воїнів "Не мовчи — полон вбиває". На бульварі Шевченка з прапорами й плакатами зібралися близько 200 людей — рідні, друзі захисників, волонтери, військові та небайдужі містяни. Водіїв, які проїжджали повз, закликали посигналити та підтримати родини воїнів.
Серед двохсот учасників мешканці не лише обласного центру, а й сусідніх міст та сіл, розповіла Суспільному співорганізаторка акції Оксана Коцуконь.
Син черкащанки Ірини — Андрій зник безвісти біля Покровська у червні 2024 року. За словами жінки, на акції вона відтоді приходить щонеділі та вже зблизилась з її учасниками:
"Знаєте, сюди приходять всі вже наче як рідні, наче як своя сім'я. Тут ознайомишся з людьми, наче й легше стає. Кожен стоїть за свого, за чоловіка, за сина, за брата. Сподіваємось, обмінюємось, де хто що почув, може хто, у кого які новини є.
А якщо дійсно новини, як повертаються хлопці з полону, боже, я вам передати не можу, яка це радість, наче як свого повертаєш. Я звикла тут бутив неділю. Як не прийдеш — це наче як день пропав. Кожну неділю приходимо і сподіваємося, що наші хлопчики живі, здорові, обов'язково повернуться додому".
Місцева жителька Віталіна долучилася до події, щоб нагадати про безвісти зниклого сина, з яким понад рік не має зв'язку:
"Мій син рік і два місяці вважається зниклим безвісти, ми не знаємо де він, що з ним, нам ніхто нічого не каже. Ми його шукаємо, ходимо на акції з листопада 2024 року кожну неділю".
Черкащанка Людмила прийшла на акцію нагадати свого брата, що перебуває у російському полоні:
"Він пішов добровольцем, служив у 118-й бригаді, воював у Курській області, там з ним зник зв'язок 10 березня. Ми шукали по всіх соцмережах, в одному російському пабліку його таки знайшли, там було відео".
Євгенія долучилася до акції, щоб підтримати військовополонених та зниклих безвісти. За словами черкашанки, з її рідних та друзів зараз ніхто не має такого статусу:
"Мої друзі служать в ЗСУ, родичі, але саме в мене в полоні нікого немає. Я тут стою, щоб підтримати, бо я можу тут стояти завдяки нашим захисникам".
Наталя — мати зниклого безвісти десантника Ігоря, до акції вона долучилася разом з його дружиною Інною:
"Мій син Ігор зник 18 серпня 2024 року, зараз ми не знаємо де він, і що з ним. Ми приходимо на акцію, будемо чекати до кінця свого життя. Скільки житиму — буду шукати сина".
За словами Інни, її чоловік Ігор зник безвісти під Новогродівкою у серпні 2024 року:
"Він пішов на завдання після 24 днів перебування на позиції, перед тим у нього був лише один вихідний. Я взагалі не знаю як його могли туди відправити, якщо після попередньої контузії у нього залишилось лише 30% слуху. Так не повинно бути.
Ми виходимо на акції, ми їздимо на обміни, у всіх питаємо. Якихось адекватних відповідей від командування не отримали. Я постійно дзвоню у 25-ту бригаду і питаю, що вони зробили для того, щоб знайти мого чоловіка".
Такі акції потрібні, щоб привернути увагу влади до проблем військовополонених та зниклих безвісти, розповіла відвідувачка події Тетяна:
"Це привертає увагу нашої влади для того, щоб були оці постійні обміни, які останнім часом більш активізувалися. Взагалі кожен з нас повинен дякувати і пам’ятати тих, хто поліг, захищаючи нас та наших дітей і також знати, що в країні війна, і вона стосується кожного з нас".
За словами Оксани Коцуконь, за статистикою зниклих безвісти нині більше, ніж полонених:
"Дуже багато хлопців може знаходитися в полоні, але сторона ворожа не подає їх у списки на обмін, і до тих пір мають статус зниклого безвісти. Тому на жаль зниклих безвісти більше, чим полонених".
