Валентина Козаренко на початку повномасштабної війни разом із донькою виїхала з Луганщини на Черкащину. Зять Микола залишився боронити Маріуполь. Звідти, з "Азовсталі", він востаннє їм телефонував 18 квітня 2022 року.
Родина три роки чекає на Миколу з полону, розповіли вони Суспільному.
За словами пані Валентини, зять навчався у військовому училищі в Луганську. Після навчання продовжив служити. Спочатку служба на Луганщині, а потім — і Маріуполь. Коли почалися бої за місто, він намагався підтримувати зв'язок з рідними:
"Він сам телефонував. Виходив на якусь точку, де є зв’язок, і нам додзвонювався. А останнього разу, Олена казала, він розповідав: «Тут таке твориться в Маріуполі, таке твориться. Я не знаю, чи живий приїду, чи ні»".
Востаннє на українській землі Микола був 20 травня, коли за наказом командування військові припинили оборону "Азовсталі". Відтоді дружина Олена виходить на вулиці Києва з його фото, і збирає кожну згадку про Миколу від тих, хто повернувся.
"Він тримається, передає звістки через хлопців, що з ним все добре, чекає на обмін. Він дуже любить своїх дітей, тримається заради них. Я тиждень вдома, а тиждень — у Верховній Раді, координаційному штабі. Ношу звернення, куди тільки можна. Я знаю, що нас чують, вірю. Хай мого не обміняли в черговий обмін, але я знаю, що нас чують", — зазначила вона.
Пані Валентина тим часом вдома дбає про будинок:
"Я наче спочатку і ображалася: ну що ж вона мене одну залишає з дітворою. А потім думаю: головне його витягнути. І перу, і на городі, і все інше, бігаю щодня. Робота тут кипить. Чим більше працюєш, як кажуть, тим менше думки дурні йдуть. У неї така надія, така стійкість".
Пані Валентина жартує, що тут, у господарстві, на Миколу чекає багато роботи:
"Я зараз більше городом займаюся, але тут треба чоловіча рука. У них там, на Луганщині, будинок був на три маленькі кімнатки. Тут, звісно, великий, він здивується, коли прийде. Буде дивитися на цей будинок великий, скаже: «Мать, ти що»"?
Здивується, додала, і тому, що Олена сіла за кермо:
"Він ніколи він не думав, що вона буде водити машину. А вона сіла, вивчилася. Зараз у нас і собака, про яку мріяв Коля. Це ж вона купила йому".
Олена тим часом сподівається дочекатися чоловіка:
"Мені навіть діти мої говорять: «Мама, він тебе не впізнає». Я хочу йому сказати, якщо я його побачу, що я боролась, для мене це було дуже важко, але це я зробила".
