24-річний Данило Павленко зі Слов’янська, солдат 5-ї окремої штурмової бригади, лікується в одному з медзакладів Житомира після поранення під Покровськом, унаслідок якого втратив обидві ноги. Його мама Олександра розповіла Суспільному про сина, службу і лікування.
Олександра Павленко розповіла, що до повномасштабного вторгнення родина жила і працювала у Слов’янську і певний час були під окупацією.
"Я з 2014 року знаю, що це таке. Що вони робили і все інше. Там, де "руський мір" — там немає нічого. Там руїни, біль, смерть і хаос. Нічого там немає хорошого", — сказала Олександра.
У квітні 2021 року Данила призвали на строкову військову службу. На початку березня 2022 року він підписав контракт із Збройними силами України. 24 березня того ж року Олександра Павленко разом із родиною переїхала на Дніпропетровщину.
"Ми — внутрішньо переміщені особи. Він намагався нам якось допомагати. Нам було дуже важко. Він у мене дуже гарний хлопчик. До армії не пив, не курив, удома сидів, мені допомагав", — поділилася переселенка.
За словами Олександри, син не розповідав про військову службу, бойові дії чи місця, де перебував. Казав лише, що в нього все добре.
"Він навіть не казав, що йде на завдання. Просто в мене хворе серце, і він намагався мене берегти", — сказала Олександра Павленко.
Переселенка розповіла, що востаннє спілкувалася із сином 19 травня 2025 року.
"А потім він не виходив на зв'язок. Я бачила дуже погані сни — що він десь у лісі спить на землі, а я не можу його обігріти, бо йому холодно. Погані сни. Дуже погані", — пригадала Олександра.
За словами Олександри Павленко, 24 травня 2025 року під Покровськом її син Данило отримав поранення.
"Йому прилетів дрон, відкинуло на 20 метрів і відірвало обидві ноги. Легені сплющилися, були проблеми з нирками і набряк мозку. Він добу залишався на позиціях, бо не могли вивезти. Потім його перевезли до Новомосковська, а згодом — у Дніпро. Коли він був у Дніпрі, я йому випадково подзвонила і дізналася, що він у реанімації", — розповіла жінка.
Нині Данило Павленко лікується в одному з медичних закладів Житомира. Йому зробили дві операції на ногах. 1 червня його перевели до житомирської лікарні, а 3 червня Олександра приїхала з Дніпропетровської області, де живе з родиною, щоб доглядати за пораненим сином.
"Спина болить. Уявіть собі: він лежить прямо, не може лягти на бік. У нього щось з головою — буває, щось скаже, а через п’ять хвилин повторює те саме. Я думаю, це через набряк мозку. Хочу купити йому якісь резинки, гантелі. Він у мене ходив у спортзал, був такий підкачаний. А зараз дивлюся — схуд. Найголовніше, що він живий", — розказала Олександра Павленко.
Олександра зазначила, що її синові в лікарні не вистачає психологічної підтримки.
"Психолог — це, звичайно, добре. Але не вистачає звичайної людської турботи, доброти, підтримки. Щоб хлопці не думали, що вони вже списаний матеріал. Щоб знали, що вони потрібні людям, які нині живуть у своїх будинках і розмовляють українською. Бо там, де росіяни, — змушують говорити "руською". Це треба цінувати. Ви не уявляєте, як це треба цінувати. Хочу, щоб люди не забували: поряд із вами — Герої. Справжні Герої. Хтось віддав руку, хтось — ногу. Віддали здоров’я за те, щоб країна була Україною", — сказала Олександра Павленко.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
