За 25 хвилин евакуював двох поранених побратимів, серед яких був Герой України. Іншого разу пройшов близько п'яти кілометрів під артилерійськими та мінометними обстрілами, щоб дістатися до восьми військових, надати їм допомогу та вивести з позицій. Під час тієї евакуації сам зазнав поранення.
Це історії бойового медика 38 окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного Василя Чорноброва, який до повномасштабної війни працював фельдшером екстреної медичної допомоги у Хмільнику на Вінниччині.
Військовослужбовець пройшов бої за Бахмут, Соледар, Часів Яр, Оріхів і Покровськ, був на Курщині. Нині служить у батальйоні безпілотних та наземних систем «Корсар», де поєднує роботу бойового медика з роботою оператора важких дронів. Про порятунок поранених, втрати побратимів, небезпеку евакуації під російськими дронами та плани після війни він розповів в інтерв'ю Суспільному.
«О дев'ятій ранку я вже стояв у черзі до військкомату»
До служби у війську Василь Чорнобров майже вісім років працював фельдшером екстреної медичної допомоги у Хмільнику. Має медичну освіту, а також здобув фах реабілітолога та соціального працівника. Незадовго до повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з-за кордону, де працював протягом трьох місяців.
«Маю повноцінну медичну освіту. Окрім цього, поки ще працював на швидкій, паралельно навчався заочно. Маю дві вищі освіти. Перша — реабілітолог, інша — соціальний працівник. Після того, як покинув швидку допомогу, працював за кордоном. Недовго, три місяці. Засумував за домівкою і вирішив повернутися якраз перед повномасштабною війною».
Рішення долучитися до війська, за словами медика, ухвалив у перший день російського вторгнення.
«24 лютого, як почали летіти ракети, я зрозумів, що мені не потрібно вдома сидіти. Мені потрібен тільки військкомат. І о дев'ятій годині ранку я вже стояв у черзі до військкомату. Я служив у 120 бригаді, 173 батальйоні, тобто нашій вінницькій бригаді. Після того перевівся в 91 окремий протитанковий батальйон. На посаді я там був санітарним інструктором, потім виконував обов'язки начальника медичної служби. Далі захотів перевестися і по сьогоднішній день перебуваю в 38 бригаді. На посаді старшого бойового медика та оператора дронів».
«У мене була одна задача — рятувати їхнє життя»
Одну з найнебезпечніших евакуацій Василь Чорнобров, за його словами, здійснив на Покровському напрямку. Тоді до позицій, де перебували восьмеро поранених військовослужбовців, не могла дістатися евакуаційна машина. Медик вирішив іти до побратимів пішки.
«Коли постає питання про евакуацію, у мене постає питання про життя побратимів, не про власне життя. Про власне життя вже думаєш потім. Коли ми були на Покровському напрямку, я на той час, будучи начальником медичного пункту, проводив безпосередньо сам евакуацію вісьмох поранених побратимів. Я сам пішов на їхню дислокацію, туди, де вони були, під мінометними, під касетними обстрілами. Пішов забирати хлопців. Я їх забрав, вивів, також отримав поранення, але я їх вивів».
До місця, звідки довелося продовжувати шлях самостійно, Василя довіз водій. Попереду залишалося близько п'яти кілометрів відкритої місцевості.
«Мій водій, який був зі мною в бригаді, сказав, що він може доїхати тільки до певної точки, де більш-менш безпечно. Далі мені доведеться самому йти. Він мене довіз до певної точки, далі я вирушив. До побратимів було в районі п'яти кілометрів. І в той момент, коли я йшов, працювала артилерія, «Гради», був мінометний обстріл. Тобто практично не було де сховатися. Я бачив, що від вибуху є вирва, я туди заліз, позаду прилетіло — я пішов далі. І так поступово, поступово, доки не дістався до їхньої точки. Там уже безпосередньо надав допомогу. У мене була одна задача — рятувати їхнє життя, вивезти їх живими».
Евакуація за 25 хвилин
Ще одна операція, яка запам'яталася Василю Чорноброву, тривала 25 хвилин. За словами військового, за нинішніх умов це надзвичайно короткий час для евакуації з поля бою.
«На той момент я чергував на кейсеваку, тобто це евакуаційний екіпаж. Нам із командування батальйону надійшов наказ, що є поранений побратим. Він щойно був поранений, потрібно провести евакуацію. Нам скинули відповідну точку, де вони перебувають. Ми з водієм перевірили маршрут, вибрали більш-менш безпечний. На той момент він нам здавався безпечним. І доповіли, що ми готові, вирушаємо».
Василь пригадує час цієї операції майже похвилинно.
«З моменту, коли був поранений побратим, це було плюс-мінус о 16-й годині. Ми прибули о 16:12, а о 16:25 він уже був на стабілізаційному пункті. Це зайняло 25 хвилин».
Серед двох військових, яких тоді евакуювали, був Герой України. Він зазнав тяжких поранень.
«Це були два побратими. Один важкопоранений, у якого була відірвана ліва нога, права рука і ліва рука була пошкоджена. Це наш побратим, він Герой України. І, як то кажуть, врятувати потрібно було Героя України».
Операція відбувалася під російськими обстрілами. Для евакуації використали звичайний пікап, який не мав повноцінного бронювання.
«Також працювала авіація, ствольна артилерія, міномети, FPV-дрони. Тобто в той момент у нас було завдання врятувати життя побратимів. Хоча, скажу чесно, було трішечки страшно. Не хотілося так закінчувати своє життя. Якраз коли машина поверталася, було видно, що горіло. Це прилетів дрон. Він трішечки промахнувся. Ми його бачили, хоча на відео не було видно. Ми бачили, як він на нас летів, і він різко чомусь пішов вправо. Не знаю, можливо, це воля Божа була така. Можливо, РЕБ працював. Не знаю».
Медик наголошує: можливість так швидко доправити пораненого до медиків нині трапляється нечасто.
«Так, це були дійсно рекордні 25 хвилин. Зазвичай евакуація затягується на години, а то навіть і дні. На жаль, реалії наші такі. Якщо ми не можемо вчасно провести евакуацію, а військовий поранений критично, на жаль, він там і залишається».
«Ціною власного життя ми забираємо побратимів із поля бою»
За час служби Василь Чорнобров побував на кількох напрямках фронту. Найважчими для себе називає бої за Бахмут і Часів Яр.
«За час повномасштабної війни бував на таких напрямках, як Бахмутський, а саме Соледар, потім місто Бахмут, оборона Бахмута, потім Часів Яр, оборона Часового Яру. Далі ми переїхали на Запорізький напрямок, а саме Оріхівський. Після Оріхівського я повернувся назад на Покровський напрямок. Потім, коли я був у 91 окремому протитанковому батальйоні, ми переїхали на недовгий час на Курщину. Були там десять днів. Відпрацювали, повернулися назад — і знову оборона Покровська».
Найболючішими спогадами, як розповів медик, залишаються ті випадки, коли врятувати поранених не вдалося.
«Найбільше, що так запам'яталося, — це оборона міста Бахмут та Часів Яр. Велика кількість побратимів, які тоді загинули. На жаль, не вдалося врятувати через масивні обстріли».
З розвитком безпілотних технологій, розповідає медик, характер бойових дій змінився. Це безпосередньо позначилося і на роботі евакуаційних груп.
«Із початком війни дронів війна трішки змінилася. Якщо раніше були кульові поранення, осколкові поранення, то зараз вони більше, на жаль, фатальні. Наразі ускладнилася евакуація тим, що дуже багато дронів. І не завжди вчасно можна забрати хлопців із поля бою.
Коли машина виїжджає, уже так звані дрони-ждуни, їх може бути як один-два, так і декілька десятків. Чекають уже на цю машину. І коли ми виїжджаємо на евакуацію, ми піддаємо ризику не тільки пораненого побратима, а й своє життя. Ціною власного життя ми забираємо побратимів із поля бою».
«Відірвало три кінцівки»: про один із найважчих випадків за час служби
Василь Чорнобров розповів і про евакуацію побратима поблизу Соледара.
«У населеному пункті під Бахмутом був приліт по нашому побратиму. Йому відірвало три кінцівки. Це найважче було. Дякувати Богу, що він був у стані шоку і там такої кровотечі не було. Судини спазмувалися настільки, що коли ми привезли його в лікарню і вже він більш-менш заспокоївся, через дві години почалася кровотеча».
Попри тяжкість травм, чоловік вижив. За словами медика, вони підтримують зв'язок і після порятунку.
«Наразі цей побратим, він сам сирота, але має дружину і двох прекрасних доньок та одного сина. По сьогоднішній день він дякує за те, що його врятували».
«Вона пригощала нас пиріжками»: про загибель цивільних на фронті
Під час служби бойовому медику доводилося надавати допомогу не лише військовослужбовцям, а й цивільним, які залишалися у прифронтових населених пунктах.
Одна з таких історій пов'язана з літньою жінкою, яка приходила до військових.
«Із місцевим населенням, яке не виїжджає попри велику активність дронів, сталася така фатальна історія. Літня бабуся приходила до нас, пригощала пиріжками. І коли вона від нас ішла, саме летіли дрони і, на жаль, її вбили прямо в нас на очах».
Василь також пригадав людей, які намагалися залишити Покровськ. За його словами, навіть позначення цивільного статусу не гарантувало їм безпеки.
«Навіть цивільні, які виходили з Покровська, писали плакати, що ми мирні. Видно, що це не військові. І все одно їх вбивали. Цілеспрямовано, щоб залякати».
Важкі дрони та роботизовані комплекси: як змінилася робота медика
Нині Василь Чорнобров служить у батальйоні «Корсар» 38 окремої бригади морської піхоти. Окрім медичної допомоги, займається роботою з безпілотними системами.
Зокрема, військові використовують важкі дрони для забезпечення побратимів на позиціях, куди складно дістатися наземним транспортом.
«Я є військовослужбовцем 38 бригади морської піхоти, а саме батальйону «Корсар». Це батальйон безпілотних та наземних систем. На посаді я старший бойовий медик та оператор дронів, тобто важких бомберів. Це «Вампір», «Немезіс», «Перун», «Мегаперун». Наша задача — ми споряджаємо ці дрони посилками, які відправляються далі на позиції нашим побратимам, до яких ми, на жаль, не можемо дійти через велику інтенсивність дронів. Щоб забезпечити їх їжею, боєприпасами, усім, чим необхідно».
За словами Василя, у підрозділі освоюють різні види безпілотних систем, хоча найбільше завдань пов'язано із сухопутними операціями.
«Батальйон «Корсар» — це батальйон безпілотних наземних систем. Ми активно розвиваємо всі види безпілотних комплексів: від наземних до надводних і підводних. Тобто всі, які є, ми освоюємо. Не завжди можемо їх впровадити в життя, тому що в нас більше завдань на сухопутній ділянці, ніж на водній. Тому частіше використовуємо наземні дрони і, відповідно, безпілотники».
Окремий напрям роботи — застосування наземних роботизованих комплексів для евакуації.
«У нас наземний роботизований комплекс доставив із міста Покровськ пораненого побратима до Добропілля. Це минулого року було».
Василь пояснює, що безпілотні системи дають змогу виконувати частину завдань без безпосереднього виходу людей на небезпечні ділянки. Водночас вони не усувають усіх ризиків.
«Нам важче в плані того, якщо дрон можуть підбити. Ми його не можемо безпосередньо в умовах ведення бойових дій полагодити».
«Ти практично кожен день бачиш перед собою його обличчя»
Попри численні успішні евакуації, найбільше військовому запам'ятовуються ті випадки, коли допомога не встигла. Василь розповів про загибель оператора наземного роботизованого комплексу «Рись», який підірвався на міні під час переміщення на позицію.
«Вони йшли групою десять чоловік. І чомусь він ішов останній, звернув убік і підірвався на міні. На жаль, до нього тоді неможливо було підійти, хоча він був живий».
Згодом військові організували повернення тіла загиблого побратима.
«Забрати тіло нашого побратима — це святий обов'язок. Коли сказали, що збирають групу на евакуацію, я перший підняв руку і сказав, що я піду. Але мені сказали, що потрібен кейсевак, тому я трішки розчарувався, був занепокоєний. Прийшла інша група, але ми цю групу прикривали також. Забрали, відправили.
Важко було, коли його привезли рідним. Напередодні з ним говорив, а ти практично кожен день бачиш перед собою його обличчя. Можна сказати, що навіть розмовляєш із ним, хоча розумієш, що його вже немає».
«Ми не безмежний ресурс»
Після кількох років на фронті Василь Чорнобров критично оцінює ставлення частини суспільства до війни.
«Що злить? Напевно, більше злить корупція і те, що влада все ж таки не прислухається до військових. Чому, наприклад, ще на початку повномасштабного вторгнення ми обговорювали, що там фортеця Бахмут, фортеця Бахмут? Так чому ж не було оборонних споруд тоді, коли називали «фортеця Бахмут»? Чому хлопці самі під обстрілами, під активним веденням бойових дій усе це робили?»
На думку медика, суспільству важливо усвідомлювати, якою ціною військові утримують оборону.
«Ми не безмежний ресурс, як у Російської Федерації, що в них є ресурс воювати, а в нас немає цього ресурсу».
«Хочу відкрити кав'ярню, де для військових усе буде безкоштовно»
Після завершення війни Василь Чорнобров мріє започаткувати власну справу. Хоче створити простір, де військовослужбовці зможуть зустрічатися, спілкуватися та відпочивати.
«Чим я планував би зайнятися після закінчення війни і повернення в мирне життя? Це, напевно, відкрити власний бізнес. Так як зараз активно держава фінансує проєкти ветеранів, то відкрити власний бізнес — кав'ярню, щоб для військових був певний куточок і було все безкоштовно. Але з маленькою умовою — для тих військових, які дійсно захищали свою країну.
Чесно, були такі моменти, коли хотілося все покинути. Але я думаю: а заради чого йшов? Заради того, щоб не допустити їх далі. Тому я себе з кожним днем мотивую, мотивую, що потрібно працювати, працювати, як би не було важко. Так, розумію, втрати побратимів, усе це дуже важко. Але продовжуємо. Життя продовжується».
Свій щоденний принцип бойовий медик формулює коротко:
«Сьогодні встав, відкрив очі, живий, помолився, подякував Богу — і працюємо далі».
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok