Протягом тижня, із 19 по 25 жовтня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 32 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам'ять про кожного з них.
Анатолій Головчук
Анатолій Головчук народився 20 лютого 1976 року в селі Пеньківка, розповіли на сайті Стрижавської громади. Він закінчив місцеву школу, потім проходив строкову військову службу. Працював на електротехнічному заводі у Вінниці, а також у будівельній сфері.
У лютому 2026 року Анатолія Головчука призвали до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у складі 120-ї окремої бригади територіальної оборони. На передовій Анатолій пробув лише три тижні, розповіли у громаді.
Оборонець загинув 21 травня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі Лимана на Донеччині.
«Упродовж цих місяців Анатолій Головчук вважався зниклим безвісти. Рідні чекали на звістку про нього, сподівалися та до останнього вірили, що він повернеться додому. На жаль, за результатами ДНК-експертизи вдалося підтвердити загибель», — повідомили на сайті Стрижавської громади.
Анатолія Головчука поховали 23 жовтня 2026 року у Пеньківці на Вінниччині.
Анатолій Казіміров
Анатолій Казіміров народився 5 серпня 1988 року у Гнівані на Вінниччині, повідомили на сайті Гніванської громади.
Навчався у Гніванській загальноосвітній школі № 2, а після її закінчення вступив до Гніванського професійного ліцею, де здобув професію електрика-водія.
Після завершення навчання працював електриком на Гніванському кар'єрі, а згодом — на заводі «Гніванський спецзалізобетон».
«Анатолій мав золоті руки, любив працювати й усе робити власноруч. Його захопленням був ремонт техніки — він умів знаходити рішення там, де інші могли розгубитися», — розповіли у громаді.
Чоловік долучився до війська у березні 2023 року. Спершу Анатолій служив у 41 окремій механізованій бригаді та виконував завдання на Купʼянському напрямку, а згодом разом із побратимами був переведений на Запорізький напрямок, до 131-го окремого розвідувального батальйону.
Анатолій Казіміров загинув 20 жовтня 2026 року внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої поблизу Червоного Яру на Запоріжжі.
В оборонця залишилися мама та брат.
Андрій Гуцол
Андрій Гуцол народився 15 грудня 1969 року та проживав у селі Мурафа на Вінниччині, повідомили на сайті Мурафської громади.
Чоловік мав звання старшого сержанта.
Оборонець загинув 31 січня 2025 року біля села Андріївка Донецької області.
«Тривалий час наша громада разом із родиною жила надією та чекала на повернення Героя, який вважався зниклим безвісти».
Андрія поховали 19 жовтня 2026 року.
Андрій Жуковський
Андрій Жуковський народився 27 січня 1975 року в сім'ї кадрового військового. Невдовзі батька перевели по службі до Вінниці. Тут Андрій закінчив загальноосвітню школу №33 та вступив до навчального закладу, де хотів вивчитися на рятувальника. Однак через життєві обставини був змушений залишити навчання.
Тривалий час чоловік працював за кордоном, а після повернення — став співзасновником СТО, де й працював до початку повномасштабного російського вторгнення. Андрій виховував двох доньок.
На початку повномасштабного російського вторгнення чоловік добровольцем став на захист України. У лавах 120 окремої бригади Сил територіальної оборони пройшов шлях від солдата до молодшого лейтенанта та обійняв посаду командира зенітно-кулеметного взводу.
Захисник обороняв Київ, воював на Донеччині. За мужність та відданість справі офіцер отримав чимало високих нагород, зокрема «Золотий хрест», «Хрест пошани», нагрудний знак «За сумлінну службу», а також медалі «За поранення» та «Незламним героям російсько-української війни».
Загинув військовий 19 липня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району. За словами рідних, боєць, прикриваючи відхід підрозділу, вистріляв увесь боєкомплект і ціною власного життя врятував побратимів. З тієї позиції не повернувся лише Андрій Жуковський.
Оборонця поховали 23 жовтня 2026 року на Алеї слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Андрій Квасніцький
Андрій Квасніцький народився 10 травня 1980 року в місті Деражня Хмельницької області, розповіли на Facebook Ольгопільської територіальної громади.
На Хмельниччині минули його дитячі та юнацькі роки, там він зростав, навчався. До повномасштабного вторгнення Андрій Володимирович разом із дружиною жив і працював у Києві. Він трудився столярем, працював на будівництві, заробляв на життя, дбав про свою родину, розповіли в громаді.
У 2022 році Андрій разом із дружиною був змушений залишити столицю та переїхати до Ольгополя. Чоловік влаштувався на роботу до міста Ладижин, на птахофабрику підприємства МХП, де працював сантехніком.
У червні 2024 року Андрія Квасніцького призвали на службу. Він мав звання солдата та служив у 61 окремій механізованій Степовій бригаді.
Оборонець загинув 18 серпня 2024 року у районі Михайлівки Суджанського району Курської області.
«Після його загибелі родина понад два роки жила в болісному очікуванні звістки. Андрій Володимирович вважався безвісти зниклим. Довгі місяці невідомості, надії та тривоги стали важким випробуванням для його рідних. І сьогодні він повернувся додому на щиті».
Андрія Квасніцького поховали 22 жовтня 2026 року в Ольгополі на Вінниччині.
Андрій Мартинюк
Андрій Мартинюк проживав на Вінниччині , розповіли в Городківській сільській раді у Facebook.
Чоловік був десантником та мав звання солдата.
Оборонець загинув 2 січня 2025 року біля Зеленівки на Донеччині. Андрію Мартинюку був 31 рік.
Чоловіка поховали 20 жовтня 2026 року.
Андрій Ошовський
Андрій Ошовський народився 13 грудня 1976 року та проживав у селі Яланець, розповіли на сайті Бершадської міської ради.
Чоловіка призвали до війська наприкінці листопада 2022 року. Оборонець служив водієм танкового батальйону у 159 окремій механізованій бригаді.
Андрій Ошовський загинув 17 жовтня 2026 року через удар російського дрона поблизу села Гнилиця на Харківщині.
Антон Кедь
Антон Кедь родом із Вінниччини, розповіли у Facebook Станіславчицької громади.
Чоловік навчався у Жмеринському ліцеї №3, пізніше працював лісівником.
«Був добрим, працьовитим, нікому не відмовляв у допомозі. Любив техніку, умів розбирати й складати різні механізми».
Чоловік служив у 210 окремому батальйоні 120 окремої бригади ТрО. Антон Кедь загинув 8 вересня 2025 року в районі Новоекономічного на Донеччині. Його понад рік вважали безвісти зниклим, поки експертиза не підтвердила загибель.
Оборонця поховали 23 жовтня 2026 року в Жмеринці на Вінниччині.
Василь Левадський
Василь Левадський народився 1 січня 1974 року, повідомили у Facebook Гайсинської міської ради.
Чоловік із дитинства працював у полі, зокрема помічником комбайнера разом із батьком. Василь навчався в середній Грузьчанській школі, яку він закінчив у 1989 році з похвальним листом, потім — у Теплицькому аграрному ліцеї.
Після навчання, чоловік пройшов строкову службу у Звягелі на Житомирщині.
«Повернувшись додому, Василь не зупинився: здобув фах механіка у Ладижинському аграрному коледжі, працював водієм у рідному господарстві, згодом — у ТОВ ПК "Зоря Поділля" та на інших підприємствах. Його знали як майстра свого діла, людину зі золотими руками та безвідмовною душею», — повідомили у міській раді.
Із перших днів повномасштабного вторгнення оборонець долучився до Сил оборони України. Чоловік служив водієм-електриком-мотористом відділення енергозабезпечення батальйону мобільного зв'язку у 8 бригаді зв'язку, мав звання солдата.
Василь Левадський помер 20 жовтня внаслідок хвороби у Гайсинській центральній районній лікарні.
Оборонця поховали в селі Кіблич на Вінниччині 23 жовтня 2026 року.
Василь Сандульський
Василь Сандульський народився 9 лютого 1974 року в селі Качківка на Вінниччині, розповіли у Качківському старостинському окрузі.
Чоловік закінчив школу у 1989 році, згодом навчався в Козятинському професійно-технічному училищі за спеціальністю машиніст. Строкову військову службу проходив у Миколаєві. Василь одружився зі своєю нареченою Оленою, родина виховала двох дітей.
Василь Сандульський почав захищати Україну в роки АТО/ООС. Зокрема він служив у складі 53 та 54 окремих механізованих бригад, 56 окремої мотопіхотної бригади та 23 батальйону «Хортиця».
«Його бойовий шлях пролягав через Донецький напрямок, Маріуполь, Піски, Водяне, Первомайське, Дружківку, Краматорськ, Волноваху, Желанне, а також Миколаїв, Врадіївку та Первомайськ», — розповіли в окрузі.
Загалом оборонець боронив країну із 2016 по 2024 роки.
Після поранення, Василь звільнився із військової служби. Оборонець помер через загострення хвороби.
10 жовтня 2026 року Василя Сандульського поховали у Качківці. У громаді розповіли, що із родини чоловіка продовжують боронити країну брати Алім, Михайло, Дмитро, а також син Олег.
Віктор Барановський
Віктор Барановський народився 1997 року та проживав у селі Немія на Вінниччині, повідомив у Facebook голова Могилів-Подільської громади Геннадій Глухманюк.
Чоловік служив гранатометником мотопіхотного батальйону 65-ї ОМБр «Великий Луг» Сухопутних військ Збройних Сил України та мав звання солдата.
Оборонець загинув 6 жовтня 2026 року під час бою на Запорізькому напрямку.
Віктора поховали 19 жовтня 2026 року на Неміївському кладовищі.
Віктор Волков
Віктор Волков народився 5 лютого 1974 року в Киргизькій Республіці, розповіли у Facebook Дашівської селищної ради.
Згодом його родина переїхала на Тетіївщину. У 1992 році він здобув професію тракториста-машиніста та водія. Віктор проживав у селі Купчинці, де створив сім'ю та виховав дітей.
У 2023 році чоловіка призвали до Сил оборони України. За роки служби Віктор був двічі поранений, проте повертався до війська.
Віктор Волков загинув 8 жовтня 2026 року біля Щербаків на Запоріжжі.
19 жовтня 2026 року оборонця поховали у селі Купчинці Дашівської громади.
Віктор Кочубейник
Віктор Кочубейник народився 1 жовтня 1969 року у селі Вівсяники Козятинського району Вінницької області. Після закінчення школи здобув освіту у військовому училищі. Надалі ніс службу в західних і центральних регіонах.
Попри вихід у відставку, старший лейтенант добровільно повернувся до лав Збройних сил України у 2014 році, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист країни.
У складі бригади транспортної авіації він разом із побратимами виконував бойові завдання на Вінниччині.
11 жовтня 2026 року військовий дістав смертельні поранення, потрапивши в епіцентр атаки російських дронів під час чергового відрядження. У захисника залишилися син і донька.
Віктора Кочубейника поховали 18 жовтня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Віталій Петрусь
Віталій Петрусь народився 27 червня 1989 року в Браїлові, розповіли у виданні «Жмеринка.City».
Навчався у ліцеї імені Володимира Забаштанського, а згодом здобув професію кухара у місцевому професійному ліцеї. У мирному житті працював будівельником, часто їздив на заробітки.
Разом із коханою дружиною Тетяною прожили 18 років та виховавали двох синів — 16-річного Максима та 11-річного Матвія.
У 2022 році Віталій Петрусь долучився до Сил оборони України. Чоловік служив водієм-сапером у Першій окремій бригаді територіальної оборони ім.Івана Богуна. За інформацією видання, оборонець мав позивний «Вітер».
Віталій помер 9 жовтня 2026 року у лікарні в Чернігова від двобічної пневмонії. Йому було 37 років. В оборонця залишилися батьки, дружина, двоє синів та троє братів.
Віталія Петруся поховали 15 жовтня 2026 року.
Владислав Чернов
Владислав Чернов народився 9 грудня 1999 року в Торецьку Донецької області. Згодом разом із мамою та молодшим братом переїхав до Слов'янська. Там почав займатися боксом і кікбоксингом, брав участь в обласних змаганнях, на яких неодноразово виборював призові місця.
Після закінчення школи Владислав вступив до Донбаського державного педагогічного університету, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Фізична культура і спорт». За словами рідних, спорт був важливою частиною його життя.
Повномасштабне російське вторгнення Владислав зустрів під час проходження строкової служби у Збройних силах України. Після її завершення вирішив добровільно продовжити військову службу.
Спочатку служив у ремонтній роті 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, де забезпечував боєздатність військової техніки. Згодом перевівся до піхотного підрозділу, щоб виконувати бойові завдання безпосередньо на передовій.
Пізніше Владислав опанував керування безпілотними літальними апаратами та став зовнішнім пілотом важкого ударного БпЛА «Вампір», виконував бойові завдання на східному напрямку фронту.
Через російську агресію родина Владислава втратила домівку на Донеччині та була змушена шукати прихисток в іншому регіоні. Новим місцем проживання для його мами та молодшого брата стала Вінниця.
Владислав Чернов загинув 13 жовтня 2026 року поблизу села Кутузівка на Харківщині під час зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою. Захисникові назавжди залишилося 26 років.
Оборонця поховали 22 жовтня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Денис Пономаренко
Денис Пономаренко народився 26 червня 1983 року та проживав у Джулинці на Вінниччині, повідомив у Facebook начальник Джулинської громади Петро Швець.
Чоловік служив у війську стрільцем-помічником гранатометника у 128 окремому батальйоні ТрО.
Оборонець загинув 1 липня 2025 року поблизу населеного пункту Фиголівка Куп'янського району Харківської області.
У Дениса залишилася мама Оксана Семенівна, також рідні, друзі та побратими.
Чоловіка поховали 19 жовтня 2026 року в Джулинці.
Дмитро Небеснюк
Дмитро Небеснюк народився 5 листопада 1983 року в селі Комаргород, розповіли на сайті Томашпільської громади.
Після закінчення дев'яти класів продовжив навчання у Жмеринському вищому професійному училищі, де здобув фах слюсаря з ремонту рухомого складу та помічника машиніста. Відслужив строкову військову службу, а після армії працював у місті Києві.
«Згодом повернувся до рідного Комаргорода, свою долю пов'язав із липівчанкою, Зінаїдою, спільно виховували трьох дітей — синів Руслана і Данила та доньку Катерину. Працював на місцевій пекарні», — повідомили у громаді.
У лютому 2022 року Дмитро долучився до війська. Він служив стрільцем у 169 окремому батальйоні територіальної оборони 120 окремої бригади ТрО.
Понад три року оборонця вважали безвісти зниклим, поки тест ДНК не підтвердив, що Дмитро Небеснюк загинув 3 липня 2023 року поблизу Ягідного на Донеччині. Чоловіку було 40 років.
18 жовтня 2026 року оборонця поховали на Алеї слави Комаргородського кладовища.
Іван Тюлькін
Іван Тюлькін народився 17 листопада 1972 року та проживав у селі Заболотне на Вінниччині, розповіли у Крижопільській селищній раді у Facebook.
Чоловік служив у Державній прикордонній службі України, мав звання солдата. Іван загинув 17 вересня 2026 року біля Покаляного на Харківщині під час бойового завдання.
В оборонця залишилася дружина, рідні та близькі.
Ігор Соколовський
Ігор Соколовський народився 21 липня 1969 року, розповіли на сайті Хмільницької міськради.
Чоловік був учасником бойових дій. Ігор мав звання капітана Військово-Морських Сил України.
Оборонця поховали 20 жовтня 2026 року на кладовищі по вулиці Федора Коновалюка у Хмільнику.
Михайло Войтенко
Михайло Войтенко народився 31 жовтня 1972 року в селі Трубочка, повідомила начальниця Гайсинської РВА Людмила Головашич.
Навчався у Косанівській школі, згодом здобув повну середню освіту в Носівцях та професію зварювальника в Немирівському училищі. Працював різноробочим.
Чоловіка призвали на службу до війська у січні 2023 року. Михайло Войтенко служив гранатометником у 21 окремій механізованій бригаді.
Оборонець загинув 28 травня 2024 року поблизу Невського на Луганщині. Його понад два роки вважали безвісти зниклим.
Михайла Войтенка поховали у Косановому на Вінниччині 15 жовтня 2026 року. У нього залишилася мати Софія Володимирівна, син Олександр, брат Ярослав, сестри Лідія та Людмила.
Михайло Мурзін
Михайло Мурзін народився 11 січня 1985 року, розповіли у Facebook Гайсинської міськради.
Чоловік служив стрільцем-помічником гранатометника у 155 окремій механізованій бригаді «Анна Київська».
Оборонець загинув 21 березня 2025 року біля Шевченка на Донеччині. Його понад рік вважали безвісти зниклим.
25 жовтня 2026 року Михайла поховають у Гайсині.
Олег Брагар
Олег Брагар народився 14 жовтня 1990 року в Гайсині, розповіли у Гайсинській міськраді у Facebook.
Закінчив міську середню школу №4, а освіту оператора обслуговування газового обладнання здобув у Немирівському технікумі. Вищу освіту за своїм профілем здобув у Київському університеті містобудування та архітектури. Деякий час працював у місцевому газовому господарстві. Надавав послуги обслуговування газового обладнання та устаткування.
На початку 2023 року чоловік долучився до Сил оборони України. Олег Брагар службу проходив у званні солдата на посаді старшого механіка-водія у 22 окремій механізованій Миколаївській бригаді.
Чоловік загинув 21 серпня 2024 року під час виконання чергового бойового завдання на Курщині. Його понад два роки вважали безвісти зниклим. Олег було 33 роки.
Оборонця поховали на Алеї слави кладовища Гайсина 24 жовтня 2026 року.
Олег Бура
Олег Бура народився у 1977 році у місті Бар, розповіли у Барській міській раді у Facebook.
Чоловік служив кулеметником у 58 окремій мотопіхотній бригаді та виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
Після служби, чоловік хворів. Олег Бура помер 3 жовтня 2026 року.
У нього залишилися двоє синів.
Олег Захарчук
Олег Захарчук народився 10 березня 1986 року в Крижополі, розповіли на сайті Крижопільської громади.
У 1993–2001 роках навчався у Крижопільській середній школі № 1 імені Олега Бичковського. У 2004 році закінчив Крижопільський професійний будівельний ліцей за спеціальністю «зварювальник». Працював на Крижопільському сироробному заводі, згодом займався виготовленням вікон.
У грудні 2025 року Олег долучився до Сил оборони України. Оборонець служив оператором відділення безпілотних наземних комплексів батальйону морської піхоти. Він виконував бойові завдання, застосовуючи сучасні безпілотні наземні системи, повідомили у громаді.
Життя Олега Захарчука обірвалося 16 жовтня 2026 року.
Оборонця поховали 19 жовтня 2026 року у Крижополі.
Олексій Дегтярьов
Олексій Дегтярьов народився 3 вересня 2000 року в селі Селище, розповіли у Facebook Гніванської міської ради.
Навчався у місцевій школі. Після її закінчення вступив до Вінницького міжрегіонального вищого професійного училища, де здобув професію оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. Згодом продовжив навчання у Вінницькому аграрному університеті.
На початку повномасштабного вторгнення РФ Олексій долучився до війська, через два місяці після закінчення строкової служби. Чоловік мав позивний «Льова».
За час військової служби Олексій воював на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Свій бойовий шлях розпочав у піхоті, згодом став оператором безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Останнім часом обіймав посаду командира кулеметного взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону. Займався підготовкою військовослужбовців, передаючи власний бойовий досвід іншим захисникам України.
Олексія Дегтярьов помер 20 жовтня 2026 року під час несення служби. Йому було 26 років.
Чоловіка поховали 23 жовтня 2026 року. У нього залишилися батько, мати, дві старші сестри, молодший брат, рідні та близькі.
Олексій Суковенко
Олексій Суковенко народився 13 вересня 1982 року в с. Воскодавинці у багатодітній родині, повідомили у Facebook Самгородоцької громади.
Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі. У 1988 році пішов до 1 класу Воскодавинецької школи. Після закінчення 9 класу вступив на навчання у Новогребельське професійно-технічне училище, де здобув професію водія.
Після навчання був призваний на військову строкову службу, яку проходив у Гайсині та у Старокостянтинові у Повітряних силах ЗСУ.
У 2005 році чоловік одружився із коханою Наталією. Подружжя виховувало двох дітей, доньку Вікторію та сина Ярослава.
Після одруження Олексій працював вантажником на Юзефо-Миколаївському цукровому заводі, а згодом — у дорожній службі «Оберіг» у Козятині. Родина проживала у селі Дубові Махаринці.
Олексія призвали до війська у листопаді 2024 року. Базову військову підготовку проходив у Львові.
Оборонець був кулеметником в 11 окремому штурмовому батальйоні «Київська Русь». Олексій загинув 9 травня 2025 року біля Новоолександрівки на Донеччині. Його понад рік вважали безвісти зниклим.
Олексія Суковенка поховали 23 жовтня 2026 року.
Роман Крамаренко
Роман Крамаренко народився 14 листопада 1971 року, розповіла у Facebook начальниця Гайсинської РВА Людмила Головашич.
До вторгнення РФ, чоловік працював трактористом у рідному селі, а згодом — на підприємстві «Наша Ряба» в Ладижині.
Роман Крамаренко мав звання солдата та служив стрільцем у складі піхотного підрозділу. За результатами ДНК-експертизи встановили, що воїн загинув 10 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Кремяноє Кореневського району Курської області РФ.
20 жовтня 2026 року Романа Крамаренка поховали у Бондурях на Вінниччині. В оборонця залишилася мати Марія Карпівна, сини Олександр та Владислав, брат Петро Іванович.
Сергій Бойко
Сергій Бойко народився 9 квітня 1982 року та проживав у Хмільнику, повідомили у Facebook Хмільницької міськради.
Чоловік мав звання солдата. Оборонець помер 14 жовтня 2026 року у Синельниковому на Дніпропетровщині під час військової служби.
Сергія Бойка поховали 22 жовтня 2026 року на Митницькому кладовищі у Хмільнику.
Сергій Орлюк
Сергій Орлюк народився 21 листопада 1986 року , розповіли на сайті Махнівської громади.
Оборонець проживав у селі Поличинці.
«Вірний військовій присязі, Сергій до останнього подиху мужньо боронив незалежність, територіальну цілісність і свободу України, оберігаючи мирне життя кожного з нас. Його незламність, самопожертва та безмежна відданість Батьківщині назавжди будуть вписані у пам'яті нашої громади», — повідомили у громаді.
Сергій Тєтєрін
Сергій Тєтєрін народився 13 серпня 1982 року у Жмеринці. Навчався у Вінницькому музичному училищі культури та мистецтв імені Миколи Леонтовича, де опанував гру на трубі. Працював в оркестрах Міського палацу мистецтв, Центру військово-музичного мистецтва Повітряних сил ЗСУ та ансамблю «Подоляни».
Окрім музики, Сергій захоплювався створенням мікромініатюр — маленьких скульптур, які можна роздивитися лише зі збільшенням. Цього мистецтва навчився у свого діда, майстра Михайла Маслюка.
За життя чоловік створив понад 50 мініатюр. Серед його робіт — напис «Слава Україні» на людській волосині, підкована блоха, риба-меч та караван верблюдів. Його роботи виставляли у Вінниці, Жмеринці, Буковелі та Португалії.
Сергій Тєтєрін долучився до Збройних сил України влітку 2025 року. Служив гранатометником у складі 503-го окремого батальйону 38 окремої бригади морської піхоти. Виконував бойові завдання на Покровському напрямку. Захисник загинув 16 жовтня 2025 року поблизу Мирнограда на Донеччині.
У загиблого залишилися дружина та дві доньки.
Сергія Тєтєріна поховали 19 жовтня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Сергій Присяжнюк
Сергій Присяжнюк народився 7 січня 1972 року та проживав у селі Кустівці, повідомили в Уланівській громаді у Facebook.
Чоловік загинув у бою поблизу Роботиного на Запоріжжі 4 лютого 2024 року. Його понад два роки вважали безвісти зниклим.
Сергія Присяжнюка поховали 23 жовтня 2026 року у Хмільницькому районі.
Юрій Михайльнюк
Юрій Михайльнюк народився 1 травня 1981 року та проживав у Хмільнику, повідомили у Facebook Хмільницької міськради.
Чоловік мав звання солдата.
Юрій загинув 10 вересня 2025 року у районі Новоекономічного на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok