Військові психологи 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка проводять заняття на полігоні для бійців, які понад два роки боронять Сумщину. Про це розповіла Суспільному Анастасія Прохорчук. Воїнів вчать контролювати страх, підтримувати побратимів та долати наслідки травматичного досвіду. Разом з психологами 17 ОВМБр на полігоні побували кореспонденти Суспільного.
Анастасія Прохорчук військова психологиня 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка приїхала на полігон на чергове заняття з бійцями підрозділу, який понад два роки боронить Сумщину.
«Ми їх хочемо навчити, хочемо розповісти, як буде взагалі в цілому реагувати психіка надалі, як собі допомогти, як допомогти побратиму, контролювати свій страх. Для того щоб він був не дуже гіперболізованим, щоб він не давав можливостей для ланцюгової реакції іншим емоціям», – каже Анастасія.
За її словами, ставлення до психологічної підтримки військових за роки війни змінилося.
«На момент, коли я у 2016 вступала у військовий інститут Київського національного університету, ми бачили жорсткий дефіцит і, як вам сказати, слабкі заходи щодо реінтеграції ветеранів тоді ще, які вийшли з Дебальцевого, з Іловайська, Савур-Могили. В нашій 17-й окремій важкій механізованій бригаді є пункт психологічної допомоги. Відповідно на пункті психологічної допомоги є бібліотека, PlayStation, телевізор. Є певні колекції дисків, щоб дивитися, те, що нам колись приносило радість»
Від початку служби, говорить Анастасія, доводилося долати упередження щодо жінок.
«Та якби це перший раз було. Ні, насправді часто і, в принципі, з самого початку ми почали боротися зі стереотипами, тому що чоловіки якісь старші були, вони бачили в мені там, до прикладу, доньку. І вони мені казали: "Ну ти ж не маєш бути тут" і тому подібне. Я ставила питання: "А що взагалі має робити жінка в їхньому розумінні?»
Разом з Анастасією бійців на полігоні підтримує її колега — військовий психолог із позивним «Рудольф».
«Наприклад, тебе щось тригерить і ти хочеш просто, так би мовити, про то поспілкуватися. От якраз для цього і є психолог. Оце я вважаю, що в армії ця людина і ця посада дуже велике має значення. Людина, яка дійсно допомагає людям пережити той травматичний досвід в якому вони знаходяться»
Каже, що він з бойової посади перевівся на психолога після поранення. В роботі нині, додає, йому допомагає бойовий досвід.
«Долучився до лав Збройних сил у 2020 році. Подумав, що це круто, саме запропонували посаду танкіста, навідника, стало цікаво. Та отримавши поранення, запропонували піти на навчання, отримати офіцерське первинне звання. Як починаєш спілкуватися з людьми й десь розповідаєш, що також присутній бойовий досвід, то в людей здивування і бажання щось обговорити»
Їхній підрозділ воював на Донеччині, тримав оборону від Рубіжного до Бахмута, згадує Анастасія.
«З Часового Яру виїжджали в Бахмут, залишалася остання вулиця. Пакети "градів» прилетіли, ми завантажилися, їдемо і всі починають сміятися. Там ще була така ситуація, коли командир БМП посадив мене на місце навідника і закрив люк. А стармех каже: «Нащо ти її закриваєш? Якщо по нас прилетить, то вона ж не вискочить». А ми всі такі: «Га-га-га». Кажу: «Зате ви знаєте, де мене шукають». І всі почали просто сміятися. Були втрати стосовно цього БМП, машина мала б їхати далі забирати трьохсотих, звідти вивозити, але, на жаль, так сталося. Слава Богу, що екіпаж живий, але ми втратили тоді «беху»
«Не завжди вдається з побратимом поговорити, з рідними, відтак людина в собі замкнута. А коли поговориш з психологом, свою думку висловиш, тебе вислухають. На душі набагато легше робиться», – говорить боєць із позивним «Єгер».
Він родом із Кіровоградщини, має досвід АТО, а з початком повномасштабної війни знову став до зброї.
«Ми з побратимами штурмували Кліщіївський напрямок, у нас була група, заходила 14 чоловік. І з 14 бійців залишилося три людини — трьохсотих. Тобто нас артилерія накрила, ми були всі разом, в одному радіусі. Ті побратими загинули, а ми просто тяжкі трьохсоті залишились. І після цього нас на "евак", там довгий курс реабілітації проходив, все це»
«Єгер» пригадує – після поранення впоратися з внутрішнім болем йому допомогли саме бригадні психологи.
«Як вам сказати, гризло на душі – чого вони, а не я. І з психологами потім ми довго говорили. Оця скорбота, як кажуть, миші на душі шкребли. Тобто вони пояснювали, доводили, що значить, ще не час, ще все попереду, і є ціна, і треба жити далі, є сенс, щоб помститися за своїх побратимів і далі йти. Ну тобто дали другий сенс життя»
Анастасія Прохорчук каже, що у війську з 2016 року. Додає, про свій вибір ніколи не шкодувала.
«Піти в армію – це вибір однієї людини, яка розуміє свою доцільність і місце перебування саме тут і зараз, на цій посаді. Я вважаю, що це дуже круто. Головне, що в тебе є хлопці поруч, вони починають ставити питання, чи все гаразд в Анастасії Дмитрівні, але часто ми ось так підтримуємо одне одного навіть в таких небезпечних ситуаціях»
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах