Сумська художниця Марина Фенота — авторка близько 20 муралів у Сумах. Їй 38 років. У 2006 році закінчила Сумський фаховий коледж мистецтв і культури імені Бортнянського. Свого часу була викладачкою рисунка та історії мистецтв. Займалася приватною практикою художниці, розписувала стіни на замовлення, писала картини, брала участь у загальних виставках та влаштовувала власні. Марина розповіла про те, на яких вулицях міста можна побачити її роботи і що надихає її на творчість.
«Що для мене характерне? Те, що я не обмежуюсь якимось жанром і якоюсь технікою, тому що у мене таке досить значне місце посідає, наприклад, лендарт. І графікою я теж займаюся».
– Коли вперше з'явилася ваша робота саме на вулицях міста?
– Першу ми робили в дворику між Сотнею і Воскресенською. Там якраз такий двір, що можна з нього з Сотні на Воскресенську пройти. Там я з друзями намалювала декілька картинок. Це було перший раз. Ще згадала, ще я робила мурал, але він вже вигорів, у провулку Терезова на підйомі до Собору. Там у нас була тема «Гра в класики», і ми, молоді художники, за основу брали якогось знаменитого художника, його роботу. В нас дуже було багато цих муралів, а я надихалася месопотамськими рельєфами, у мене були крилаті сфінкси з месопотамських сюжетів.
– Чи треба було питати дозволу міської влади, щоб малювати на стінах?
– Це завжди треба. Якщо ми робимо без дозволу, то це вважається хуліганством. Можна штраф отримати.
– Ви самі вигадували назви, героїв і пропонували уже в Агенції промоції, що саме це ви зображуватимете?
– Ну так. Пишуться проєкти, вони затверджують. Наскільки я пам'ятаю, там навіть фінансування було. Вони затверджували, давали матеріали.
– Чи довго писати мурал взагалі на стіні?
– Якщо великий, то, може, і тижня не вистачить. Це досить довго, бо там дуже багато підготовчої роботи. Я зазвичай таким не займаюся, бо це треба мати велику творчу команду або просто тих, хто буде фізично допомагати. Це чисто фізично досить важко.
– Наскільки це захоплива робота? Чи важко писати на стінах?
– Це і захопливо, і важко. Навіть якщо мурал маленький, по об'єму роботи це набагато більше, ніж коли ми, наприклад, малюємо на полотні якийсь станковий живопис. Займає часу, ну, я досить швидко працюю.
Це коли я в рамках фестивалю цих робила, я досить швидко робила. Оці маленькі зображення — це було буквально за день.
– Поговорімо про ці 11 ваших робіт. Що це за проєкт?
– Це був проєкт, ініційований «Цукром». Вони зробили серію статей про наших місцевих жителів сумських. Там дуже різноманітні герої, і вони запропонували мені оцю рамку.
Я мала розробити всі ескізи. Там вже була готова частина ідеї, що це мають бути силуети чорні.
В мене були матеріали з цих статей, я читала статті, я дивилася фотографії цих людей. Вони давали мені трохи більше фотографій, ніж в статтях було, тому що треба було зробити впізнаваний силует. Якісь аксесуари, можливо, якісь предмети, щоб було легше ідентифікувати цю людину. А потім, коли я це зробила, то вони розмістили там ще QR-коди поруч з цими зображеннями, щоб можна було спокійно перейти за цим посиланням на статтю.
Це було в 2022 і в 2023 роках. Виходить, що у нас не вийшло за одне літо це зробити все.
– У яких частинах міста можна побачити саме ці фігури, і чи можуть, наприклад, туди прийти герої та впізнати себе там?
– У них є інтерактивна мапа, по-перше, є посилання. Є біля тролейбусного депо, є в парку «Казка», є на центральній лікарні міській зображення, є в аграрному університеті, є на Воскресенській, спуску від Соборної до бібліотеки Крупської, там біля підніжжя, біля сходинок.
Окремих назв у цих малюнків немає, тому що там стоять за цим персонажі. Наші персоналії сумські. Є двірничка жінка. Є військова. Є бібліотекарка з обласної бібліотеки, так. Є Орест, який організовує бахфест. Є, наприклад, ще тренерка дівчат, які грають в хокей на траві. Потім науковець, це він придумав робити стаканчики із залишків кави.
– У якій техніці ви працюєте, чим пишете, які у вас фарби?
– Я використовую гумову фарбу нашого виробника. Тому що це співвідношення ціни і якості, досить добре тримаються. Але якщо олійними фарбами розписувати, то це буде набагато дорожче.
– Ви вказуєте, що саме це ваша робота?
– В цьому випадку я не вказувала, що це моя робота, зазвичай я підписуюся. Мені здалося тоді, що треба закцентувати саме на проєкті, а зараз я вважаю, що треба було підписати.
– До вас можна звертатися за якимись роботами?
– Я замовлення приймаю, я приймаю на картини, в мене можна купити картини, можна замовити щось індивідуальне.
– Що найбільше ви полюбляєте писати?
– У мене дуже часто бувають квіти, можуть бути казкові персонажі, а потім я іноді роблю щось об'ємне. Мені мурали дуже подобаються, але я б хотіла, мабуть, великий формат з якимось хорошим фінансуванням зробити.
Чесно кажучи, я б хотіла квіти намалювати, тому що в мене дуже характерні для мене сюжети з квітами. Радше враження про квіти, ніж конкретні квіти.
– Можливо, хтось говорив, що ви псуєте стіну?
– Дуже різноманітне ставлення: буває, що люди дуже привітно ставляться і з захопленням, їм подобається, що щось робиться. А бувають люди такі: «Чорний силует — це жах, я буду лякатися». Дуже різноманітне ставлення, здебільшого досить позитивно, але буває і отак, що люди не хочуть змін.
– Де черпаєте натхнення?
– Черпати натхнення можна з будь-яких джерел: наприклад, можна і на принт на спідничці подивитися і надихнутися. Звісно, що і сучасне мистецтво надихає, і якісь класики надихають теж, іноді буває, що якась знайома картина, на неї дивишся і раптом розумієш, яка логіка була в автора, коли він робив той чи інший хід, щоб намалювати.
– Чи є бажання щось патріотичне зобразити?
– З цією темою теж дуже з розумом треба підходити, щоб це було не так, що просто тупо в лоб. Мені здається, варто робити це, щоб це було і високої художньої якості, бо за цими мотивами дуже часто нема якості, на жаль. Я не кажу, що це погано, але хочеться хороших зображень.
Мені б хотілося, щоб у нас було більше різноманіття і більшої пластичності в смаку. Тому що у нас, наприклад, дивіться, на початку ХХ століття з'являється абстракція, а у нас уже ХХІ, а люди й досі не сприймають абстракцію. Ну це для мене досить дивно.
І мені здається, проблема в тому, що просто немає практики того, щоб на це мистецтво якісно дивитися. І от цим якраз могли б займатися зокрема й на державному рівні. Треба показувати досить різне мистецтво.
Хотілося б, щоб на всіх рівнях був такий підхід, щоб було більше різноманіття в мистецтві. Тому що комусь може подобатися, комусь може не подобатися, але воно все має право бути. І тоді у нас ставав би більш різноманітний смак загалом у людей.
Просто мені хочеться, щоб погляд у людей на мистецтво став трішки ширшим.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах