Бочечківська громада на Сумщині проводить етнографічну експедицію в межах проєкту «Без цвяхів», який реалізують за підтримки Українського культурного фонду. Дослідники записують спогади старожилів, оцифровують дерев'яні вироби та шукають майстрів, чиї бочки й діжі служать уже по сто років.
Село Бондарі назвали так тому, що там жили цілі династії майстрів-бондарів. Сусіднє село Бочечки, за однією з версій, також отримало назву від бондарства. Сьогодні це ремесло на території громади майже зникло.
Назва проєкту «Без цвяхів» відсилає до головної риси старих бондарських виробів: їх робили без жодного цвяха. Спільно з ГО «Охтирський молодіжний центр» і медіа «СОУЛ» дослідники їздять селами й записують усе, що можна задокументувати.
Бондарі: діжі, «пікні» й капуста, яку порівнювали з яблуком
Про життя бондарського села розповіла Анастасія Антонівна Сахно вона 1924 року народження. Її спогади записали ще у 2007 році. За її словами, майстри нікуди не виїжджали: працювали вдома й забезпечували посудом увесь край. Вони робили дубові та липові діжки, бочки, цебри й відра.
Важливим предметом у хаті була «пікня» — діжа, в якій місили тісто й пекли хліб. Про капусту, квашену в бондарській бочці, Анастасія Антонівна казала, що взимку вона була настільки смачна, що її порівнювали з яблуком.
Бондарі селилися ближче до лісу. Найкращу деревину заготовляли в урочищі Монашиське, де колись жили монахи. Дошки розпилювали вручну, а готові вироби несли на плечах або везли возом на базар.
Бочечки: липові бочки
Перша письмова згадка про Бочечки датується 1680 роком. Це скарга гетьманських посланців до російського уряду, у якій згадано жителів Бочок, Козацької Діброви та Грузяної. Перші поселенці були переважно вихідцями з Правобережної України, які тікали від гніту польських поміщиків і козацької старшини.
Про походження назви села є дві версії. За першою, Бочечки забудовувалися вздовж старовинного шляху Конотоп — Путивль. За другою, яку дослідники вважають переконливішою, назва походить від бондарства. Цю версію підтверджує назва сусідніх Бондарів. Дослідження підготували учасники гуртка «Музеєзнавство» на чолі з Надією Михайлівною Авдієнко.
У господарстві Ганни Артемівни Скоблікової, яка народилася у 1936 році, знайшли дві «липівки». Це бочки, видовбані із суцільного стовбура липи, тому їхні стінки не мають жодного шва. Дідусь пані Ганни був бондарем. Одна з таких бочок і нині слугує їй для зберігання сушеної кропиви.
Окремий розділ дослідження присвячено Василеві Максимовичу Миколаєнку. За фахом він був філологом, але все життя працював у школі: викладав фізкультуру, був вихователем інтернату й учителем виробничого навчання. Знався також на пічній справі. Головна його праця — оздоблення Свято-Миколаївського храму, відкритого у 1997 році. Вівтар, столи, стійки та фігурні балясини для хору він виготовив без жодного цвяха.
У родині майстра зберігається історія, яку розповідав його дід. У 1930-х роках, коли радянська влада руйнувала стару церкву, дід побачив, що діти граються дерев'яною іконою Святого Миколая. Він викупив її за мідну монету й таємно переховував у родичів.
Духанівка: маслобійки та мед у липовій діжі
Про земляків розповіла працівниця культури Надія Василівна Козакова. Її дід Іван Аврамович Савчук 1913 року народження, робив із дерева все: вікна, двері, столи. Найбільше він любив бондарство. З-під його руки виходили дубові бочки й липові маслобійки. Вироби діда досі є в господарстві родини.
Микола Якович Бучичев народився у 1929 році та успадкував ремесло від батька, а той — від діда. Для роботи він добирав лише дубові стовбури без сучків. Виготовляв цебрики для товчіння картоплі, діжі для випікання хліба й липові барила для напоїв.
Михайло Захарович Радченко народився у 1930 році та працював переважно з липою та сосною. Він знав, що липа найкраще підходить для меду, бо не змінює його смаку й аромату.
Бочки майстри робили сокирою, стругами, долотом, пробійником і натягачем для обручів. Клепки спершу ретельно сушили й підганяли одна до одної, потім натягували обручі й робили дно.
Козацьке: музейна кімната і 100-річна діжа
У музейній кімнаті Козацького будинку культури зберігаються вироби місцевих майстрів. Серед експонатів — кадуби Єгора Сергійовича Сердюкова (1884 року народження) зі Слобідки, діжа Тараса Петровича Євтушенка (1905 року народження) з Долинівки та діжа віком близько ста років. Її автор невідомий, але за переказами, він родом із Бондарів. З Новомутина привезли мініатюрні бочечки: в одних косарі брали з собою воду в поле, в інших зберігали мед.
Хижки: майстер на всі руки
Федір Васильович Ігнатущенко народився 23 січня 1929 року в Хижках. Був токарем, будівельником, кравцем і чоботарем, а ще бондарем. Під час армійської служби у Ворохті Івано-Франківської області працював військовим кравцем. Швейну справу перейняв від матері, а взуття навчився шити й ремонтувати сам.
День майстра починався на луках із косою, тривав за токарним верстатом у колгоспі, а завершувався вдома за столярним верстатом або швейною машинкою. Його діжки, бочки, кадки для соління, ночви й відра використовували в побуті односельці.
З дружиною Євдокією вони виховали сина Івана й доньку Галину, діждалися трьох онуків і п'ятьох правнуків. Федір Васильович помер понад десять років тому. Артефакти з його будинку команда проєкту оцифрувала для архіву спадщини громади.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах