Марʼяна, дружина військовослужбовця, вже 20 місяців не має звісток про свого чоловіка, який перебуває в російському полоні. Звʼязок із ним зник на початку червня 2023 року, коли він пішов на своє перше бойове завдання. Історія жінки, яка бореться за його повернення — в матеріалі Суспільного.
Військова служба та потрапляння в полон
Чоловіка Марʼяни звати Андрій, він військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Його мобілізували до лав ЗСУ 3 березня 2023 року. За словами жінки, яка на той момент була на восьмому місяці вагітності, йому дали три дні, щоб побути з родиною — дружиною та чотирирічною донькою. Після підготовки Андрій отримав своє перше бойове завдання на початку червня 2023 року, після чого зник безвісти.
"Андрій пройшов навчання у двох учебках і потім ще довчався два тижні в Донецькій області. А за цей час уже в нас народився Матвійчик. І виходить, що коли чоловік пішов на це бойове завдання 7 червня, то це був його перший бойовий вихід", — розповіла Марʼяна.
Жінка шукала чоловіка через телеграм-канали, присвячені пошуку військовополонених.
"24 червня 2023 року ми пішли з дітьми гуляти на дитячий майданчик. У моменті дістаю телефон, відкриваю телеграм-канал і бачу там фото свого чоловіка. Я настільки чекала цього моменту, що була в шоці, коли побачила це фото. Одразу ми звʼязалися з його сестрою і вирішили, що будемо рухатися в цьому напрямку. Того ж дня мені зателефонували з військової частини, запитали, чи бачила я відео, що мій чоловік у полоні. Я відповіла, що бачила", — поділилася Марʼяна.
Вона не має жодної інформації про місцеперебування чоловіка та його стан. Також Андрій жодного разу не виходив на зв’язок. Марʼяна надіслала йому два листи через уповноваженого з прав людини, але не знає, чи вони дійшли.
"Свідчень від звільнених з полону не було... Є лише такі свідчення, що ось ніби там, ніби десь бачився з ним. Але ж ми розуміємо, що минуло стільки часу, мій чоловік змінився, як мінімум схуд. Можливо, що хлопці переплутали, тому ці свідчення до уваги не беруться".
Про дітей
Найтяжче розлуку з батьком переживають діти, каже Мар'яна. Старшій доньці Поліні на момент зникнення батька було 4,5 роки. Зараз дівчинці 6 років, вона вже усвідомлює ситуацію і намагається допомагати мамі в боротьбі за повернення тата.
"Вона каже: "Я теж хочу щось зробити для того, щоб тато повернувся". І тому вона ходить зі мною зараз на акції. Стоїть з плакатом "Поверніть мого тату з полону". Вона молодець, вона відстоює повністю всю акцію. Вона тримається", — розповіла Мар'яна.
Андрій потрапив у полон, коли молодший син був ще немовлям. Мар'яна додала, що чоловік пропустив багато моментів його дорослішання:
"Андрій не бачив, як він почав повзати, Андрій не бачив, як він почав ходити, Андрій не бачить, як він говорити почав. Він зараз вже говорить, наприклад, не просто "мама", "баба", "папа", він говорить вже якимись реченнями".
Про акції та обмін полонених
Жінка активно бере участь в акціях за звільнення полонених у різних містах України. Прапор 56-ї бригади став для неї символом боротьби за повернення чоловіка додому. З ним вона відвідала вже багато міст.
"Це прапор нашої бригади, 56-ї окремої мото-піхотної. Цей прапор зі мною завжди на акціях, він зі мною завжди на зустрічах. Він уже побував і в Києві, і в Черкасах, і в Вінниці, і в Миколаєві, ну і в Одесі звісно", — розповідає Мар'яна.
Кожен обмін полоненими для родини — це нова надія та водночас біль. Мар'яна уважно вдивляється в кожне обличчя на фото з обмінів, сподіваючись побачити серед звільнених свого чоловіка.
"Коли бачу кадри з обміну, сльози течуть самі. Тому що дуже радісно, що хлопці повертаються. І дуже боляче від того, в якому стані вони повертаються. Які вони всі худі... Коли день обміну, то вглядаєшся в кожне фото. Але, на жаль, ще на жодному фото я не знайшла схожого свого чоловіка".
Про емоційний стан та надію
Після зникнення чоловіка, Мар'яна опинилась сам на сам з багатьма труднощами:
"Коли ми були разом з чоловіком, я була завжди за ним, як за стіною. А коли він зник безвісти, все просто рухнуло на мої плечі, перевернулося життя з ніг на голову. І всі якісь буденні питання повинна вирішувати я, як від таких маленьких до дуже серйозних".
Попри все, Мар'яна не втрачає надії на повернення чоловіка. Вона знаходить сили жити далі заради дітей, хоча це буває нелегко.
"Діти мої — це мої крила, які мене заставляють щодня прокидатися і щодня йти далі. Тому що цілий день ти тримаєшся, а на вечір, коли діти лягають спати, ти розбиваєшся на такі маленькі частинки й навіть можеш собі дозволити іноді поплакати", — зізнається жінка.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області