У 2017 році Руслан Пітак у 27 років уперше очолив Подільську районну державну адміністрацію. За наступні дев'ять років він керував Татарбунарською РДА, працював на Київщині та в Одеському районі, балотувався на посаду Подільського міського голови, а після початку повномасштабного вторгнення зрештою залишив державну службу і пішов у море матросом.
У 2026 році Пітак повернувся на Подільщину. Нині він виконує обов'язки начальника Подільської районної військової адміністрації.
Суспільне поговорило з ним про те, що змінилося від його першої каденції, чому він вибачався перед місцевими аграріями, як після роботи у владі опинився на газовозі між Дубаєм і Китаєм, що змінив у ньому цей досвід та чого він хоче досягти після другого повернення до району.
«У 27 років мені не вистачало досвіду»
Одним із перших кроків після повернення до Подільського району Пітак називає відновлення комунікації з місцевими аграріями. Під час першої каденції його стосунки з частиною фермерів були конфліктними.
Після нового призначення, розповідає посадовець, він зустрівся з ними та визнав власні помилки.
«Я зустрівся з усіма фермерами. Де я був неправий — вибачився. Ми почали з нової сторінки. Зараз працюємо, як я люблю казати, синергічно. Фермери допомагають району та військовим».
Тодішній конфлікт Пітак пов'язує з інвентаризацією земель. За його словами, у районі виявили понад п'ять тисяч гектарів землі, яку згодом оформили. Водночас нині він визнає, що комунікація з аграріями могла бути іншою.
«Я три вагони чорнозему з Подільська не вивіз і два гектари собі не взяв. Але я визнаю: міг дати фермерам можливість самим оформити цю землю. Вийшло не так, як я собі це уявляв».
Зміну власного підходу до управління Пітак пов'язує передусім із досвідом. Коли він уперше очолив Подільську РДА, йому було 27 років.
Тоді, згадує він, намагався швидко змінювати систему через наполегливість і тиск. Тепер більше покладається на переговори та компроміси.
«Роки показали, що немає лише чорного і білого. Я подорослішав. Раніше постійно воював, а сьогодні хочу домовлятися і знаходити компроміси».
На державну службу Пітак, за його словами, прийшов під впливом батька, який також працював у цій сфері. На держслужбі починав у районному центрі зайнятості, згодом працював у Державній екологічній інспекції.
Пізніше подався на конкурс на посаду голови Болградської РДА, але, за його словами, для перемоги йому не вистачило пів бала. Після цього йому запропонували стати першим заступником.
«Я сказав: я прийшов за першим місцем і повернуся за першим місцем».
Згодом Пітак переміг у конкурсі на посаду голови Подільської РДА.
«Не хочу, щоб Подільщину називали депресивним районом»
Нині серед основних проблем району він називає стан доріг. За його словами, адміністрація також працює над взаємодією громад із військовими, підготовкою до зими та можливими наслідками ударів по критичній інфраструктурі.
Сам район зараз значно більший, ніж той, яким Пітак керував у 2017 році. Після завершення війни одним із напрямів його розвитку він вважає туризм.
Посадовець говорить про річки, озера та природні краєвиди Подільщини, які, на його думку, могли б приваблювати жителів Одеси та інших великих міст. Водночас визнає: під час війни залучати інвесторів складніше через безпекові ризики.
Окремою метою Пітак називає зміну сприйняття півночі Одещини.
«На нарадах мені кажуть, що Подільщина — депресивний район. Моя головна мета — щоб більше ніхто так не казав. Тут немає депресії. Треба знайти альтернативні джерела розвитку та залучати інвестиції».
Вибори у Подільську і «команда Зеленського»
У 2020 році Руслан Пітак балотувався на посаду Подільського міського голови від партії «За майбутнє», однак вибори програв.
Через шість років він оцінює власну кампанію критично. Каже, що приїхав до міста незадовго до голосування і витратив значну частину часу на організаційні питання замість спілкування з виборцями.
«Я був проти всіх. Усі побачили в мені сильного конкурента. Приїхав за два тижні до виборів: треба було шукати офіс, кандидатів, друкувати матеріали. На спілкування з людьми залишилося мало часу».
Після виборів, за словами Пітака, він відмовився від депутатського мандата.
Повернення до боротьби за посаду міського голови нині він не розглядає. Однією з причин називає родину: дружина та син живуть в Одесі, там у дитини школа, друзі та звичне середовище.
«П'ять років тому я був готовий перевезти сюди родину. Дитина могла ходити тут у садок і школу. Зараз син навчається в Одесі, у нього там друзі, звичне життя. Все змінилося».
Пітак також розповів про період після президентських виборів 2019 року. За його версією, його кандидатуру розглядали для подальшої роботи у виконавчій владі, однак зрештою рішення змінилося.
Хто саме і на яку посаду його розглядав, у розмові Пітак не конкретизував.
«Мене хотіли взяти до команди, а потім так склалося, що не взяли. Я в останню мить дізнався про це».
Причини такого рішення він також достеменно не називає, припускаючи, що на нього могли вплинути інші люди. Після цього Пітак вирішив брати участь у місцевих виборах.
24 лютого, прощання на кордоні та два контракти в морі
Початок повномасштабного вторгнення Руслан Пітак зустрів в Одесі. Перед 24 лютого 2022 року, згадує він, знайомі попереджали його про можливий напад Росії, однак сам він не вірив, що це станеться.
Вранці 24 лютого сім'я дізналася про удари по Подільську. Того ж дня російські військові завдали удару й по Арцизу — місту, звідки Пітак родом.
«Ми прокинулися від повідомлень друзів з Подільська про перші удари. Ще один удар був по Арцизу — місту, звідки я родом. Дві точки на карті Одещини, які я найбільше люблю, у перший день отримали страшні втрати».
Після цього він разом із дружиною та сином поїхав до Арциза, а пізніше відвіз родину до кордону з Молдовою.
Прощання з близькими там Пітак називає одним із моментів, які запам'ятав найбільше.
«Коли ми обіймалися біля кордону, ти не знаєш, чи бачиш людину востаннє. Це момент, який я запам'ятаю на все життя».
Сам він залишився в Україні. Певний час працював заступником сільського голови на Київщині, потім повернувся до Одеси. Саме тоді, розповідає Пітак, вирішив кардинально змінити професію.
Він знайшов судноплавну компанію, пройшов навчання, оформив необхідні документи та влаштувався матросом другого класу. Згодом став матросом першого класу.
Перший контракт тривав дев'ять місяців, другий — сім. Пітак працював на газовозі на маршруті між Дубаєм і Китаєм.
«Немає вихідних. Ти живеш на роботі й працюєш на роботі. Бували шторми, коли шість-сім днів нормально не спиш».
Саме роботу в морі він називає найважчою у своєму житті. Каже, що фізична праця на металевій палубі в умовах високої температури змінила його ставлення до людей робітничих професій.
«Після цього почав інакше дивитися на людей, які прибирають, ремонтують труби, працюють руками. Я розумію, наскільки це важко».
Фізична робота для нього, втім, не була зовсім новою. До кар'єри в органах влади Пітак працював продавцем-консультантом у магазині спортивного одягу, а своїми першими заробленими грошима називає сто доларів за розвантаження товару на одеському ринку «7 кілометр».
Тоді, згадує він, витратив частину грошей на футболку та джинси, а частину залишив на розваги.
«Для студента це були космічні гроші».
Досвід у морі Пітак нині згадує і з гумором. Розповідаючи про роботу за штурвалом, він каже:
«Я людина, яка може керувати і районом, і пароплавом одночасно».
Родина, повернення до влади і плани після війни
З дружиною Владленою Руслан Пітак разом 12 років. Вони познайомилися на дні народження спільного знайомого.
Пітак згадує, що того вечора Владлена була там зі своїм тодішнім хлопцем, однак він одразу звернув на неї увагу.
«Провів рукою по волоссю і сказав: "Через рік це волосся буде моїм". І так склалося — через рік ми почали зустрічатися».
Владлена Пітак у коментарі Суспільному підтвердила цю історію. За її словами, під час першої зустрічі вона не звернула на Руслана особливої уваги.
«Він робив усе можливе, щоб це відбулося. Минув рік, ми зустрілися вдруге — і відтоді вже 12 років разом».
Подружжя виховує сина. Пітак каже, що намагається бути для нього «батьком-другом», але водночас не хоче створювати умови, за яких дитині не доведеться самостійно досягати власних цілей.
Через роботу в Подільську протягом тижня він переважно живе окремо від родини, а на вихідні повертається до Одеси.
«Після важкого робочого дня хочеться прийти додому і просто прилягти біля людини, яка тебе любить. Через телефон емоції не передаси».
Розповідаючи про родину, Пітак згадує і батьків. Його мати померла у 2012 році після п'яти років онкологічної хвороби. Пізніше проблеми зі здоров'ям виникли у батька, однак нині, за словами Пітака, його стан стабілізували.
Батька він називає водночас своїм «головним фоловером і головним критиком».
Після смерті матері частину турботи про молодшу на 11 років сестру Руслан взяв на себе: збирав її до школи, допомагав із домашніми завданнями, прасував одяг і заплітав коси. Каже, що й зараз у їхніх стосунках часто залишається не лише братом, а й старшим наставником.
Після завершення війни Пітак хотів би залишитися у виконавчій владі, однак не виключає роботи поза межами Подільського району.
«Хотілося б чогось масштабнішого. Можливо, працювати в Одесі чи Києві. Не хочу обиратися депутатом. Мені ближча виконавча робота, де можна приймати рішення і відповідати за результат».
Поки ж оцінювати свою нинішню роботу через рік він пропонує за трьома основними напрямами: станом доріг, комунікацією з жителями району та допомогою військовим.
Пітак каже, що після першої каденції, конфліктів і дев'яти років поза керівництвом району цього разу хоче вибудувати інші стосунки з людьми.
«Хочу, щоб мене сприймали не як ворога, а як людину, яка працює для них. Як друга, який отримує зарплату з їхніх податків, але піклується про них».
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області.
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.