Військовослужбовець Михайло пережив окупацію Херсона та добровільно вступив до війська. У ніч з 31 грудня на 1 січня 2025 року дорогою на позицію підірвався на протитанковій міні. Після поранення чоловік пройшов реанімацію, кілька операцій і тривалу реабілітацію в центрі Superhumans. Увесь цей час поруч із ним була його дружина Владислава.
Окупація Херсона та рішення піти на фронт
До початку повномасштабного вторгнення Михайло жив у Херсоні. Після кількох місяців окупації він виїхав до Києва. Там працював у муніципальній варті, а у 2023 році долучився до 124-ї бригади.
"Спочатку я пішов в муніципальну варту працювати, хоч щось допомагати, щось робити. Мені не сподобалось, бо це нудно, хотів двіжувати, так сказати. Домовився зі знайомим командиром 124-ї бригади в Херсоні і пішов воювати", — розповів Михайло.
Чоловік воював на лівому березі Херсонщини, на Донеччині, Курському та Чернігівському напрямках. Під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав поранення.
"Їхали міняти хлопців на позиції і очікували на наш фланг штурмтактичний маневр, під час якого війська атакують найбільш вразливі фланги та тил бойового порядку противника. Їхали і так вийшло, що ми наїхали на протитанкову міну. Я сидів біля водія. Це було в 2024 році, на Новий рік. І ми ще з хлопцями тоді жартували до підриву, до поранення. Я кажу: "Хлопці, це, мабуть, моя крайня позиція". І коли сідали в машину, я сказав: "Якщо що, у мене друга позитивна група крові", — прокоментував військовий.
Поранення та евакуація
Внаслідок вибуху водій автомобіля втратив слух на праве вухо, розповів Михайло. За його словами, побратими, побачивши його непритомним і закривавленим, вирішили, що він загинув.
"У момент підриву відчув сильну хвилю в грудну клітку. Відключився. Хлопці теж відключалися. У всіх контузія. Хлопці вже, коли роздуплилися, підходять до мене, дивляться, а у мене все обличчя у крові, я без руху, думали, що я 200умовне військове кодове позначення для загиблого на війні військовослужбовця. Я кажу: "Хлопці, по ходу в мене з правим оком щось не так, щось стирчить". Я намагаюся відкрити, воно не відкривається", — згадав він.
Після виклику евакуаційної групи Михайла доправили на стабілізаційний пункт "Вовків Да Вінчі"108-й окремий штурмовий батальйон у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка Сил безпілотних систем ЗСУ. За його словами, на той момент його артеріальний тиск становив 60 на 40:
"Мене привезли на стабпункт з тиском 60 на 40, тобто вже напівтруп. Я сім днів не бачив на це око, тому що воно було закрите, все обличчя в опіках, на мені згоріла балаклава", — зазначив він.
Лікування в Superhumans
Після лікування військовий проходив реабілітацію у Superhumans. Перші самостійні кроки він зміг зробити через вісім місяців після поранення. Там же, у Superhumans, Михайло одружився зі своєю коханою Владиславою.
"Superhumans взагалі мене поставив на ноги, я чекав вісім місяців, щоб зробити перші свої кроки. Я дуже радий цьому. Також у Superhumans ми одружилися з моєю жінкою Владою. Дякую їй, що вона є", — підкреслив чоловік.
Історія кохання та одруження
Історія стосунків Михайла та Влади почалася після виїзду з окупації. Через різні обставини вони певний час жили окремо, але згодом знову зустрілися, разом пережили обстріли в Херсоні, після чого Михайло вирішив піти служити.
За словами Владислави, за 15 днів до поранення вона приїхала до Михайла. Разом вони встигли провести лише чотири дні, оскільки він постійно виконував бойові завдання. У новорічну ніч чоловік мав повідомити, що дістався позиції, однак повідомлення вона так і не отримала.
"Він мав мені написати і сказати, що вже на позиції, і все добре. Але він мені не написав. Я розуміла, що щось трапилось, але сподівалась на те, що просто немає зв'язку, або там щось трапилось з хлопцями, треба допомога якась", — розповіла дівчина.
Про поранення Владислава дізналася від побратимів Михайла. За її словами, це сталося за годину до Нового року:
"До мене приїжджають хлопці з великими очима, з переляканими обличчям. Бачу, що заходить командир, а чоловіка мого немає. Вони кажуть, що він живий. Я кажу: "Що з ним?" Вони кажуть, що там просто відірвало п'ятки, і все. Я думаю, добре, є протези. Я розуміла, що вже таке є, що можна це зробити, з цим можна жити".
Після переведення до Superhumans пара разом пройшла складний період лікування та відновлення. За словами Владислави, найважчим моментом для неї стала підготовка чоловіка до чергової операції.
"Були тяжкі періоди, бо він не міг прийняти себе, своє обличчя. Але з часом він прийняв і дуже швидко, не було дуже глобальної проблеми. Коли вже треба було їхати на операцію, я йому поголила ногу, перший раз розплакалася перед ним. Я просто сиділа, ридала дуже сильно, думала, що йому зараз теж тяжко, але я просто не могла", — згадала дівчина.
Владислава розповіла, що вже після поранення дізналася: Михайло хотів освідчитися їй одразу після повернення з позицій. Пара планувала зареєструвати шлюб через застосунок "Дія", однак цього зробити не вдалося. Згодом виникли труднощі з документами. Тоді офіційно одружитися допомогли співробітники Superhumans.
"Ми перебували у Львові і ніяк розписатись не могли. Потім дізнались співробітники Superhumans про те, що ми хочемо розписатись, допомогли нам в цьому. Дуже довго, два тижні десь з документами я бігала, щоб вони все-таки приїхали до нас і розписали. Ми добились цього і у нас було весілля", — зазначила Владислава.
Попри отримані травми, Михайло планує продовжити військову службу. За його словами, саме у військовій справі він бачить своє подальше майбутнє.
"У планах будувати далі військову кар'єру. На ліву ногу я не можу сильну нагрузку дати, трохи важко. Якщо брати, припустимо, програмування якесь, я вб'ю своє одне око, яке і так єдине залишилося. Я краще буду діятися по військовій кар'єрі там, де я розуміюсь", — резюмував військовий.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області