Український сирний ринок стрімко змінювався, і ці зміни дедалі більше непокоїли вітчизняних виробників. Частка імпортної продукції сягнула близько 45%, і, за оцінками галузі, у разі збереження цієї динаміки вже навесні 2026 року українські сировари ризикували втратити контроль над власним ринком. Про це заявив виконавчий директор Спілки молочних підприємців України Арсен Дідур.
Галузеві асоціації та аналітики не раз говорили про системну проблему, яка формувалася не один рік і тепер проявлялася особливо гостро. В перспективах і загрозах розбиралось Українське радіо. Одеса.
Польський чи український?
Дешевий імпорт, насамперед із Польщі, посилював конкуренцію настільки, що місцевим виробникам ставало дедалі складніше втримувати позиції. Попри окремі короткострокові коливання, зокрема незначне скорочення імпорту на початку року, загальний тренд залишався незмінним. Іноземні сири, особливо європейські, активно нарощували свою присутність на українських полицях, а польські виробники, які мали доступ до дешевших ресурсів і працювали у великих масштабах, фактично формували нову конкурентну реальність для українського ринку.
За даними профільної спілки, обсяг імпорту сиру в Україні у 2025 році зріс на 13% і сягнув майже 33 тисяч тонн. На цьому тлі уряд розглядав ініціативу щодо збільшення компенсації в межах програми "Національний кешбек" для сирів українського виробництва — із 10 до 20%. Передбачалося, що це стане додатковим стимулом для споживача обирати локальний продукт, особливо в умовах, коли різниця в ціні часто відігравала вирішальну роль.
На рівні державної політики також обговорювали більш гнучкий підхід до підтримки окремих категорій товарів. Ідея полягала в тому, щоб посилювати стимулювання саме там, де імпорт створював найбільший тиск — зокрема у сегменті твердих сирів. Такий підхід міг би допомогти вирівняти конкурентні умови без прямого втручання у ринок, але водночас вимагав чіткої стратегії та політичної волі.
"Загроза є": думка економіста
Доктор економічних наук, професор і завідувач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин ОНУ імені Мечникова Сергій Якубовський зазначив, що ситуація дійсно виглядала загрозливою для українських виробників. За його словами, аналіз статистики свідчив про те, що за збереження нинішньої тенденції вже у 2026 році частка імпортного сиру могла перевищити частку українського виробництва.
"Загроза є. І якщо тенденція збережеться, то десь у 2026 році частка імпортного сиру стане більшою, ніж частка українського виробництва. Це погано, тому що створюються умови для зникнення важливої галузі для національної безпеки", — пояснив він.
Економіст наголосив, що йшлося не лише про сир як продукт, а про цілий виробничий ланцюг — від молочного господарства до переробки. В умовах війни, перебоїв з електроенергією та складної економічної ситуації українські виробники опинялися у значно гірших умовах, ніж їхні європейські конкуренти.
"Має уряд розуміти, що зараз війна. Тим, хто працює в сільському господарстві України, важче, ніж виробникам у Молдові чи Польщі. Там немає відключень світла, немає мобілізації. Умови виробництва різні", — сказав Якубовський.
Він також скептично оцінив можливість компенсувати втрати на внутрішньому ринку за рахунок експорту. За його словами, навіть у разі спроб виходу на ринки сусідніх країн українські виробники стикалися з бар’єрами, митами та вищими кредитними ставками.
"Ми не можемо зараз повноцінно конкурувати з країнами, де немає війни. Тому логічніше говорити про захист власного ринку", — додав він.
На його думку, одним із можливих інструментів могла б стати система квот на імпорт, подібна до тієї, яку застосовував Європейський Союз щодо українських товарів.
"Якщо ситуація стає загрозливою, можна встановити обмеження. Наприклад, залишити частину ринку за українським виробником. Європейці захищають своїх — ми теж маємо захищати своїх", — підсумував економіст.
Одещина: конкуренція як стимул
На регіональному рівні, зокрема на Одещині, ситуація виглядала ще більш комплексною. Тут працювала значна кількість крафтових і середніх сироварень, для яких конкуренція з імпортом поєднувалася з іншими викликами — логістикою, зростанням вартості сировини та нестабільністю попиту.
Водночас саме ці виробники часто робили ставку на унікальність і якість. Вони намагалися знайти свою нішу там, де масовий імпорт не міг повністю витіснити локальний продукт. Одеські сироварні експериментували з асортиментом, розвивали прямі продажі, працювали з локальними спільнотами та формували власну аудиторію.
"Беремо якістю": позиція виробників
Власник шапської ферми Ростислав Зіновський підтвердив, що конкуренція з імпортом відчувалася безпосередньо.
"Так і є. У Європейському Союзі діє програма підтримки виробників. Там є преференції і для виробництва, і для експорту. А українські виробники таких умов не мають, тому польський сир виходить дешевшим", — зазначив він.
За його словами, особливо сильний тиск відчувався у періоди низьких цін на молоко, коли імпортний продукт ставав ще доступнішим для споживача.
"Якщо подивитися на полиці супермаркетів, то там часто більше половини — це імпорт, зокрема польський сир", — додав він.
Водночас виробники наголошували, що їхня стратегія полягала не в ціновій конкуренції, а в якості продукту.
"Ми не зовсім промислова сироварня. У нас фермерський сир із цільного молока. І саме якістю ми намагаємося конкурувати. Люди, які спробували наш продукт, зазвичай уже не повертаються до масових сирів із супермаркетів", — пояснив Зіновський.
Дефіцит молока і прямі продажі
Засновник сироварні "Органічна ферма Ліхтенфельд" Олександр Доброжанський розповів, що одним із головних викликів для нього став дефіцит сировини. Після початку повномасштабного вторгнення значна частина селян виїхала або скоротила господарства.
"Обсяг молока в мене скоротився приблизно на три чверті. Люди поїхали, корів здали — це основна проблема", — зазначив він.
Водночас, за його словами, попит на крафтову продукцію залишався стабільно високим і навіть перевищував можливості виробництва.
"Попит у мене в рази більший, ніж я можу виробити. Я працюю напряму з клієнтом, без посередників, і це дозволяє тримати адекватну ціну", — сказав сировар.
Він також наголосив, що конкуренція з імпортом можлива, але вона має базуватися на якості та довірі споживача.
Ринок на роздоріжжі
Український сирний ринок опинився на переломному етапі. Від того, як держава, виробники та споживачі відреагують на зростання імпорту, залежало не лише співвідношення часток, а й майбутнє цілої галузі.
З одного боку — дешевий імпорт і жорстка конкуренція, з іншого — локальні виробники, які робили ставку на якість, унікальність і прямий контакт із покупцем. У цих умовах вибір споживача ставав ключовим фактором.
Саме він визначав, чи зможуть українські сировари зберегти і розвинути свою справу, інвестувати у виробництво та залишитися повноцінними гравцями на власному ринку.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області