На території Національної школи службового собаківництва в Одесі незрячий Сергій Гаврилюк пересувається з двома собаками — німецькою вівчаркою Кірою та золотистою ретриверкою Плюшею. Каже: відчуває з ними себе впевнено. Чоловік втратив зір понад 30 років тому через виробничу травму. Сьогодні він не лише сам користується допомогою собак-поводирів, але й навчає цьому інших.
Суспільне Одеса завітало на тренування, щоб дізнатися більше про особливий зв'язок між незрячими людьми та їхніми чотирилапими помічниками.
Олег Радомисльський, начальник кінологічної служби України, з гордістю представляє свого колишнього учня.
"Ми зараз на тренуванні з підготовки собак-провідників незрячих. Один із наших інструкторів вже протягом багатьох років — мій учень Сергій Гаврилюк. Я його готував ще у 2017-2018 році. Його з Плюшею історію облетіла весь Інтернет«, — розповідає посадовець.
Сергій Гаврилюк втратив зір на робочому місці. Сталося це у 1989 році. За словами чоловік, ремінь обірвався та вдарив по очах. Собак-поводирів Сергій почав готувати з 2001 року. Серед його вихованців — ретриверка Плюша. Чоловік каже, що її історія серед усіх чотирилапих найособливіша. Вона почалася напередодні повномасштабного вторгнення.
"Я приїхав перед війною в Межигір'я і тренував там собак-поводирів для дівчинки незрячої з Києва. Ми з Плюшей відпрацьовували все, прийшли до себе в кімнату, лягли спати. А вранці прокинувся від того, що двері вилітають, вікна вилітають, на мене штукатурка сиплеться, за вікном такий запах пороху. Люди бігають, кричать, вогонь горить. Отаке. І я: "Плюшо-Плюшо", а Плюші немає. Двері вилітали і вона вибігла. А в нас там було 70 собак, і всі собаки хто куди. Хто загинув, хто втік", — розповідає чоловік.
Родина Сергія разом з Плюшею подорожували, проводили дозвілля і підкорили Говерлу. Чоловік розповідає, що собака була справжнім членом сім'ї. Лише через два роки сталося возз'єднання тварини з господарем.
"Мені дзвонить кінолог, каже "Сергію, у тебе залишився чіп Плюші?" Кажу: так. "Ану продиктуй". І в мене одразу таке… Вона мені раніше і снилась. Диктую. Він каже: "По-моєму, Плюша знайшлася". Я квитки на Київ взяв і приїхав. Він там в парку гуляв. Я так метрів 50 підійшов і такий кличу "Плюшо". І вона як побачить, як підскочить і до мене", — згадує Сергій із хвилюванням.
Під час зустрічі Сергій лагідно звертається до собаки: "Плюшо. Ай молодець, розумниця. Добре." За словами чоловіка, доля Плюші в ці два роки була непростою.
"Виявляється, її підібрали військові, вона з ними поїхала на Донбас. Там військовий загинув, вона до іншого перейшла. І так з рук в руки переходила", — пояснює Сергій.
Плюша і Кіра ведуть Сергія до дресувальної школи. Аби навчити собаку потрібного маршруту, може знадобитися до двох років, розповідає колежанка Сергія Анна Півторак.
"Аби собака зрозуміла певний маршрут, спершу його показуємо. Вона його запам'ятовує, вивчає. Після декількох проходок вона вже знає, як їй йти. Тобто першочергово ми ходимо з розплющеними очима, а потім ми заплющуємо очі і собака вже веде. Звісно, якщо з'являються якісь нові перешкоди, як дерево, то може вона з першого разу теж не зрозуміє, тому що повністю перекрита дорога", — пояснює інструкторка Одеської школи службового собаківництва
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області