Пацієнту має бути комфортно. Львівський реставратор про роботу протезистом

Остап Попович – фахівець із протезування у центрі "Незламні". З архіву Остапа Поповича

Віднедавна львівський реставратор Остап Попович здобув нову спеціальність: він став одним з дванадцяти фахівців відділу протезування Першого територіального медичного об’єднання Львова Національного реабілітаційного центру "Незламні".

Як розповів Суспільному Остап Попович, за освітою він – реставратор творів мистецтва з каменю. Серед найвідоміших творів, до реставрації яких він доклався – одна зі скульптур групи "Ощадність" на даху Музею етнографії та художнього промислу та головний фасад Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові.

Реставрація сакральних споруд

Остап Попович згадує, що з початком повномасштабного вторгнення реставратори Гарнізонного храму щодня призупиняли свої роботи, тому що громада прощалася з захисниками.

"Було так, що й п’ять похоронів вдень відправляли. Ми призупиняли роботи, спускалися вниз, проводжали військового. І знову поверталися нагору. Це був великий контраст: місто живе своїм спокійним життям. Потім починається похорон і все призупиняється. А коли процесія від’їжджає, то місто знову повертається до свого життя. За годину ти заскакуєш в час війни й повертаєшся знов в мирний час", — говорить він.

Також Остап Попович відреставрував придорожній хрест в селі Ілів Миколаївського району Львівської області, встановлений у 1894 році.

"Він був у поганому стані, розколотий. Мав на собі нашарування різної фарби, яку треба було відчистити. Мені стало його шкода і відреставрував його. Тепер треба донести до мешканців, що з ним нічого робити не можна. Зазвичай люди перед Великоднем такі хрести білять, а ще гірше – малюють олійними фарбами. А це дуже шкодить каменю", — розповідає реставратор.

Остап Попович біля хреста в селі Ілів Миколаївського району Львівської області. З архіву Остапа Поповича

Що важче – реставрація чи протезування

Зараз Остап Попович навчається на протезиста і паралельно вже працює з військовослужбовцями, які втратили кінцівки на війні.

"Реставрацію каменю можна порівняти з професією хірурга: ми робили хірургічні втручання, забирали зайві матеріали, які шкодять каменю. Тут я такого уже не роблю. Пацієнт приходить вже після ампутації та лікування. І я йому відновлюю втрачені кінцівки", — каже він.

За його словами, кожен протез – індивідуальний. З пацієнта знімають мірки, роблять гіпсову копію кінцівки. І вираховують, як правильно виготовити куксоприймач, щоби він не натирав і сидів добре. А вже потім нагрітий термопластик натягують на копію кукси. І отримують куксоприймач. Далі, якщо це нога, то ставлять трубки, коліно, стопу, вирівнюють.

"Потім пацієнт тестує куксу і протез. І за два-три тижні він повертається і каже, чи не натирає десь, чи нема болю. Пацієнт тренується з реабілітологом. І якщо вже нема зауважень, то ми йому робимо постійний протез", — пояснює фахівець з протезування.

Пацієнти з чорним гумором

Остап Попович каже, що у відділі виготовляють протези як для ветеранів, так і для цивільних. Але він поки що виготовив протези тільки для військовослужбовців.

"Під час примірки ми говоримо тільки про те, що робимо зараз. Пацієнтів про те, як вони отримали поранення, ми не розпитуємо. Але якщо людина хоче про це поговорити, то – слухаємо. Перші ми не починаємо розмову на цю тему. Буває, що пацієнт мовчить", — говорить чоловік.

Каже, що якщо ветерани й розповідають про поранення, то з гумором, часто це – чорний гумор.

"Недавно у нас був пацієнт дуже говіркий. Ми сідали коло нього гуртом, наче коло каміна, і слухали його історії", — каже Остап.

Його пацієнти – молоді чоловіки з Дніпропетровської та Одеської області з ампутацією ніг.

"Дуже складно робити кінцівки рук. Там підключається електроніка. До нас приїжджали британські фахівці й показували протези рук нового покоління. То там протез майже неможливо відрізнити від власної руки", — говорить він.

Порівнюючи свій попередній фах з новим, реставратор каже, що в реставрації відновлював набагато складнішу пластику: скульптури людей, флористку та інше.

"Тут я також працюю з гіпсом. Але тут немає таких складно-вишуканих елементів. Але складність в тому, щоби пацієнту було максимально комфортно", — каже Остап.

На прохання ветеранів на протез можуть нанести прапор України, прапор УПА чи інший патріотичний малюнок.

Остап Попович каже, що вже почав помічати за собою професійну цікавість: коли йде вулицею, то дивиться людям на ноги.

"Якщо бачиш у людини обмежені рухи чи неправильні з точки зору анатомії, то відразу починаю звертати на них увагу, чи часом це не людина з ампутацією. Скоро, мабуть, буду носити з собою спеціальний ключ, шестигранник на чотири, щоби в разі чого допомогти людині", — жартує фахівець з протезування.