У 2022 році Святослав Мотрен готовий був долучитися до будь-якого підрозділу, аби тільки мати змогу потрапити на війну. У 2026 році чоловік вже усвідомлено обирав підрозділ і готується стати військовослужбовцем 13 бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України.
Про це викладач кафедри політичних наук Українського католицького університету, кандидат політичних наук Святослав Мотрен розповів Суспільному.
Що таке — тероборона?
Святослав каже, що, відстежуючи політичні процеси й новини, не виключав, що повномасштабна війна станеться. Але й не зовсім вірив в це.
«Всі аналітики вказували, що це буде неправильним кроком з боку Владіміра Путіна. Я, аналізуючи це все, схилявся до думки, що це все погрози, нагнітання й тиск, але самого вторгнення не відбудеться», — каже він.
В останню неділю мирного життя чоловік зустрівся з друзями, й один з них, хто вже перебував у війську, попереджав про майбутнє вторгнення. Натомість Святослав мав аргументи, які заперечували це.
«І тижня не минуло. Прокидаюся я вдосвіта, десь 5-6 ранку. І тато каже, що почалася війна. Я на нього спросоння подивився: "Та то ти якийсь фейкФейк — навмисно спотворена інформація, яку видають за правду. прочитав«. Але це виявилося правдою», — згадує викладач.
Того дня мали бути пари у виші, але все скасували. У робочому чаті, до якого були залучені викладачі зі США, обговорювали не робочі моменти, а майбутню допомогу.
«24 лютого 2022 року я поїхав на роботу. Проїжджав верхньою терасою Стрийського парку на велосипеді та зазнімкував крізь дерева сонце. Я люблю фотографувати й впав мені в очі цей вдалий кадр. Це ще була зима, лежав сніг. Я зробив цей кадр і він мене заспокоїв», — розповідає він.
Університет виявився зачиненим. То ж Святослав поїхав у ТЦК. Попри те, що не був військовозобов'язаним і навіть лікарі його визнали обмежено придатним, проте не поїхати мобілізуватися він не міг.
«У мене ще з 2014 року залишилася ремінісценціяРемінісценція — згадка про минуле.. Я був учасником Революції Гідності. І коли у 2014 році розпочалася війна, у мене був сильний порив приєднатися чи до Національної гвардії, чи до якогось добровольчого батальйону. Але тоді я себе стримав, тому що у мене була недописана дисертація і треба було захиститися. Я жив з відчуттям недовиконаного обов'язку, тож я вирішив їхати у ТЦК», — каже він.
Біля воріт ТЦК побачив величезні черги, в яких вже стояли його студенти. Але там з'ясувалося, що набирають тільки тих, хто вже має бойовий досвід. Всім іншим звеліли очікувати повідомлення.
«За кілька днів стало відомо, що формується нова, 125 бригада тероборони. Я під'їхав. На стадіоні комбат всіх, хто прийшов, викликав та зараховував до підрозділу. Мій колега з кафедри теж записався. Тоді достеменно ніхто не знав, хто така тероборона й чим буде займатися», — каже Святослав.
Там же, на стадіоні, записували добровольців у розвідку, у стрільці та інші спеціалізації.
«Коли питали, хто хоче в розвідники, я хотів зголоситися, але якраз мені зателефонувала мама. Тож я пропустив цей момент і вже зголосився у стрільці», — говорить викладач вишу.
Вдома чоловік поставив родину перед фактом і заспокоїв їх, що боронитиме Львівщину.
Політолог у війську
Святослав згадує, що перший місяць після мобілізації побратими знайомилися між собою.
«Відчуття було двояке. З одного боку тішилися, що вже в теробороні, з іншого боку нервувалися, що десь там йдуть бої, а ми в тилу сидимо. Хоча нас посилено тренували, накопали траншей довкола Львова. Але хотілося вже їхати в зону бойових дій», — розповідає він.
Перше бойове розпорядження прийшло вже у квітні. Рота зібралася й очікувала на виїзд.
«Всі були на підйомі, але цілий день прочекали й нас залишили у Львові», — каже чоловік.
Натомість їх скерували охороняти критичні об'єкти. Згодом Святослава перевели у стрільці-кулеметники й він охороняв небо Львова від шахедів.
Водночас чоловік ніяк не міг зрозуміти деяких армійських вимог, за недотримання яких — його карали. Під час однієї з розмов з начальником відділу кадрів заговорили про можливість переведення у інший підрозділ чи навіть звільнення з війська.
«У мами почала прогресувати хвороба. Тато казав, що він не справляється. І хоча у мене навіть думки не було, щоби я звільнився з війська. У мене була ціль поїхати у зону бойових дій. Але такі дії командирів не сприяли піднесенню бойового духу. У мене тоді був озлоблений стан, що я тут дурнею займаюся. І за тиждень чи два мені влучили наказ про демобілізацію», — говорить Святослав.
А рівно через тиждень підрозділ виїхав у зону бойових дій. Чоловік почав шукати можливості повернутися саме до своїх побратимів, але йому відмовили.
Як повернутися у військо
З січня 2023 року Святослав повернувся до викладацької діяльності. І разом з тим став готуватися до повернення до війська. Але вже з новим досвідом.
«Протягом 2024-2025 року я закінчив військову кафедру. Я хочу повернутися на службу, але не рядовим, а — офіцером. Маю звання молодшого лейтенанта. Військову кафедру я закінчив зі спеціальністю, яка споріднена з моєю цивільною. Тепер я – соціальний психолог, офіцер психологічного супроводу персоналу. Я відповідально ставився до навчання й по максимуму старався почерпнути все, що міг. Закінчив з відзнакою й навіть нагороду отримав від ректора», — каже чоловік.
І вже коли звернувся до обраного підрозділу, то наголосив, що хоче використати всі свої навички, знання та вміння за призначенням.
«Тут теж до цього поставилися відповідально. Зараз я буду служити там, де стану корисним», — переконаний він.
Обираючи новий підрозділ, Святослав звернувся до свого колишнього студента, якого колись зустрів у черзі до ТЦК, і який зараз служить у 13 бригаді оперативного призначення «Хартія» НГУ. Минулого року він приїжджав в УКУ й чоловіки поспілкувалися.
«Я зв'язався з іншою своєю студенткою, яка також служить в "Хартії". Вона сказала, що бачить мене в хорунжій службіХорунжа служба — підрозділ, що відповідає за формування внутрішньої культури, збереження традицій, ідентичності та ідеологічну мотивацію особового складу.. Я ще передзвонив до мого колишнього студента, він організував мені співбесіду зі своїм керівником, той організував ще одну вже зі своїм, вищим начальством. Співбесіди я пройшов успішно», — говорить викладач вишу.
Каже, що під час співбесід проходив різні тести, виконував певні завдання, готував матеріали на задані теми.
«Мене екзаменували. Видно, добре я складав ті іспити, бо мені казали, що хочуть мене бачити у своєму підрозділі. По мірі того як це все відбувалося, я розмовляв вдома, пояснював, де я служитиму, що робитиму. Також я мотивував це тим, що мої студенти, колишні та чинні, також йдуть служити. Цього року у мене був дипломник, який захищав свою роботу, будучи у зоні бойових дій. Я був його керівником. Вдома сказали: це твоє рішення», — каже Святослав Мотрен.
За його словами, він викладає курс, який пов'язаний з громадським обов'язком та відносинами між людиною й державою, обговорює зі студентами коли держава мусить захистити людину, а коли – людина має пожертвувати собою у кризові моменти, коли держава є під загрозою. Тому, обговорюючи ці моменти, не може бути голослівним, а хоче виконати свій обов'язок з захисту держави.
«Я обговорюю це зі студентами. Я кажу, що мобілізація вимушена. Я нікого не закликаю ставати в стрій, це — вибір людини. Але хто, якщо не ми? Що станеться з державою, якщо всі виїдуть?», — риторично питає він.
І додає, що зараз, проаналізувавши тенденції у світі, розуміє, що цієї війни уникнути не вдалося б.
«Вивчення Росії входить у предмет моїх наукових інтересів. Росії якою вона була в часи російської імперії, в часи радянського союзу, якою вона є зараз. Імперська суть залишається в неї вічно присутньою. Тепер я знаю, що там, де можна отримати взаємні вигоди від мирної співпраці — це не про Росію. Вона мислить категоріями панування-підкорення. Вона хоче панувати. Інші мають підкорюватися. Україну вона у спокої не залишить, тому що для неї — це екзистенційне питання. Чому я помилився? Я слухав думки наших та західних аналітиків, які сходилися в тому, що Росія заплатить дуже високу ціну за свій акт; що повномасштабна війна не буде такою легкою, як це було з окупацією Криму. Тому я був впевнений, що Росія не наважиться на такий божевільний крок, що Путін оцінить переваги й втрати. Я сподівався, що спрацює раціональна складова. Але сталося не так. У Росії переважає ірраціональне. Зараз я вважаю, що або ми, або – вони. Іншого не дано», — пояснює політолог.
