Анна Данильчук працює у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, є доцентом кафедри прикладної лінгвістики, експерткою Українського культурного фонду. Від початку повномасштабного вторгнення Росії почала вести власний блог на Youtube, де розповідає англомовним користувачам про війну, яка триває в Україні.
Суспільне поспілкувалося з науковицею та блогеркою про те, що її спонукало започаткувати англомовний блог, хто його дивиться та який фідбек вона отримує. А також про роботу в університеті, співпрацю з Українським культурним фондом та перемогу України.
– Анно, звідки з’явилося місце у твоєму житті для блогерства англійською мовою? Що стало поштовхом?
– Поштовхом стала війна. Не хотілося б за таких обставин розповідати за свою країну. Раніше я була блогером Всеукраїнської газети "День". Тому на якомусь внутрішньому рівні у мене є бажання ділитися своїми спостереженнями. Але, часто масштаби не є цікавим для широкого загалу. І коли почалась повномасштабна війна Росії в Україні, було складно емоційно. Я впродовж кількох тижнів уважно спостерігала, але оскільки володію іноземними мовами, то багато читала іноземної преси. І бачила, що інформацію, яку подають там фокусується на сухих даних – на статистиці, повідомленнях, втратах, аналітиці, але зовсім бракує людських історій. Весь драматизм, глибина українського подвигу, сили проявляється в людських історіях. Хотілося, щоб люди про це знали. Я записала перший блог англійською мовою. У мене було 47 підписників, і я не розраховувала на велику кількість переглядів, але побачила, що їх значно більше, ніж можна було б очікувати. Я почала щодня записувати короткі історії, бо хотіла, щоб світ знав про Україну.
– Як обираєш теми? На чому фокусуєшся?
– Теми обирає саме життя. В більшості вони присвячені якимось оперативним і динамічним ситуаціям. Війна змінює нас щодня і завжди є про що розповідати. На аналітиці я не фокусуюся тому, що це можуть прочитати від експертів, а стараюся туди принести якийсь людський, емоційний аспект. Інколи, коли ситуація на фронті легша, то стараюся розповісти про українську історію, культуру
– Яка аудиторія в Україні і закордоном дивиться твої блоги?
– Мій блог орієнтований на іноземну аудиторію, тому в Україні її дивляться не багато людей, переважно, мої друзі. Аудиторія дуже різноманітна, вона за кілька місяців виросла суттєво майже сім тисяч глядачів і це рухається швидко. Я не докладаю ніяких зусиль, не рекламую себе. Ясна річ, що це люди, які володіють англійською мовою, відсотків 30 – це США і Британія. Це найбільш відверті союзники. Дуже багато із Швеції, Фінляндії, Польщі. Мені приємно, що там є люди з Латинської Америки, Південної Африки, Індії, Китаю. Дуже вболівають за нас тайванці, які розуміють, що результати війни можуть вплинути на небезпеку для Тайваню, який перебуває в тіні Китаю. Нині світ усвідомлює, що це не російсько-українська війна, а це третя світова війна.
– Чи взаємодієш з глядачами-слухачами, якщо так, то яким чином?
– Взаємодію. Власне, якщо чесно, це зараз стає складно. Під кожним відео збирається 500-600 коментарів. Я намагаюся всіх їх прочитати. Потім в мене вмикаються емоції і я намагаюся на ці коментарі відповідати. Блог записую 30 хвилин, а відповідаю на коментарі три години, частину доводиться лишати без відповіді. Але, я дуже ціную ту аудиторію глядачів, яка сформувалась.
– Ти тісно співпрацюєш з Українським культурним фондом. Над чим працюєш і які програми уже зреалізувала спільно з колегами?
– Мені приємно, що я впродовж трьох років є експертом УКФ і оцінюю програми, які стосуються літератури, видавничої справи, стипендій, наукової культурної діяльності. УКФ фінансує велику кількість маленьких і невеликих організацій, він приносить культуру грантів, конкурсності, прозорості, толерантності, вносить важливі теми, які не виникли в українському суспільстві впродовж десятиліть, а за допомогою Українського культурного фонду вони з’являються. Як на мене, культура, історія – це значно більше, ніж політика, економіка або військові дії. Колись іще Черчіль казав: "Ми воюємо за культуру". Так ми захищаємо державність.
– З 1 вересня студенти будуть вчитися онлайн чи офлайн? Як налаштовані викладачі, зокрема, ти?
– Станом на зараз складно уявити, яким буде навчальний рік. Для того, щоб навчальний процес відновився в режимі офлайн, потрібно, щоб усі навчальні заклади мали достатню кількість місць в укриттях. З одного боку я дуже скучила за нормальною комунікацією та можливістю чути відповіді, надихатися від студентів. З іншого боку я розумію, що безпека – понад усе.
– Ми всі наближаємо Перемогу. Скажи, будь ласка, якою ти бачиш перемогу України?
– Є програма максимум, де Путін помирає, а Росія розпадається на багато нових країн. Лишилась якась там Московська область, Сибір, Татарстан, Якутія. Але, програма реалістична – це те, що ми відвойовуємо країну до кордонів 1991 року. Ми стаємо сильною державою, яка приділяє багато уваги ЗСУ, культурній, політичній, економічній дипломатії, ми стаємо частиною НАТО і ЄС.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.