Фемінітиви, новотвори, русизми, полонізми, суржик та діалектизми – це про розвиток мови чи про культуру мовлення, чому важливо говорити правильно та чи може культура мовлення стати трендомЗагальною тенденцією.. Про це Суспільному розповіла докторка філологічних наук із Кропивницького, завідувачка кафедри української філології та журналістики Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Ольга Кирилюк.
Чому важливо говорити правильно (тут і далі – пряма мова)
Філософське питання. Зрозуміло, що коли ми чуємо, як говорить людина, я вже зразу можу сказати, і не тільки я, думаю, будь-який фахівець – про статус і освіту. Це видно з того, як вона розмовляє.
Але знаєте, як би я питання поставила? Нещодавно дивилася інтерв’ю із Віталієм Портниковим. Йому поставили питання, чому деякі українські ЗМІ досі мають російську версію сайту. Він сказав, що насправді це не українські ЗМІ мають російську версію, а російські ЗМІ мають українську версію. Просто ситуація нині така, що здається, що це українські ЗМІ мають цю версію. Йдеться про те, що так, ми маємо говорити ідеально українською мовою, так, нам цього хочеться, але нам треба спочатку заговорити українською мовою, щоб Україна таки нею заговорила. І для мене зараз це найбільша проблема.
Поясню на прикладі молоді. Я викладаю на факультеті української філології. Наші студенти, очевидно, розмовляють українською. Для них це певна світоглядна позиція. Якщо ж говорити про молодь в цілому, ситуація протилежна. Я сиділа в кав’ярні, і вся молодь навколо говорила російською. За годину я не почула української. Це катастрофа.
Що для філологів більший "гріх" – сленг, діалектизми й суржик чи неправильні граматичні конструкції?
Я реагую на кожну помилку, яку чую. Дійсно, якщо це граматичні конструкції, порушення норм, наголос не такий, то це дуже ріже слух. Якщо ж це просто вжите сленгове слово, й воно віддзеркалює якусь ситуацію, допомагає передати якусь емоцію, то я не бачу в цьому нічого страшного.
Чи може культура мовлення стати трендом?
Може, має й повинна. Тут все залежить від держави. Держава запускає тренди: використання різних конструкцій політиками, популярними людьми, й засобами масової інформації. Саме журналісти зробили трендовим слово "етер", воно вже нікого не лякає.
Чим більше публічні люди вживатимуть таких слів, граматичних конструкцій, правильних, красивих слів – не "лайк ", а вподобайка, яку вже всі знають, не скріншот, а зняток, не лайфхак, а лазівка – тим більша ймовірність формування цього тренду. Це треба популяризувати, і потім ми побачимо, як це все потрапить у словники.
Насправді це багато в чому залежить від ЗМІ, від блогерів, адже новотвори перше, де з’являються – з’являються саме в публіцистичному стилі. Він їх поширює для суспільства.
Діалектизми й суржик – це про розвиток мови та чим вони відрізняються?
Дуже часто плутають суржик й діалектизми. Якщо здається, що слово схоже на російське, значить це стовідсотково суржик, від нього треба відмовитись. Але насправді – ні, тому що в нас є території, прилеглі до РФ, слова звідти потрапляють у вжиток до жителів тих територій. Так само в регіонах, прилеглих до Польщі, а якщо ви на Закарпаття поїдете, там будуть угорські слова потрапляти. Це нормальна взаємодія, відмовлятися від тих слів не слід, ніхто діалекти не заперечує.
Суржик з’являється, коли людина приїздить із регіону в якесь велике місто – зараз вже такого нема, а 3-5 років тому ще було – і їй здається, що всі будуть дивитись на неї, як вона говорить українською, всі будуть на неї тицяти пальцями. І вона намагається використовувати російські слова, але невміло, зі своїм мовленням. І це засмічення російськими словами з українською вимовою, з українським граматичним ладом – ось і буде суржик.
Варто розмовляти мовою свого регіону, говіркою, чи намагатися уніфікувати мову й прагнути до літературних норм?
Якщо йдеться про офіційність, то там має бути літературна мова. Якщо ж ми говоримо про щось живе, розмовне, то гарним прикладом є співачка FIЇNKA – вона зберігає гуцульські говори, вона їх поширює, вона на цьому зробила собі ім’я, стала популярною. Це круто, для чого від цього відмовлятись. Це ж особливість, різноманіття.
Чому культура мовлення поки не є масовим трендом
Ми довгий час перебували під впливом російської мови, правопис наш змінили в 1933 році – повністю під російську мову, під норми російської мови підлаштований був український правопис. Якщо ми вказуємо на напрямок, ми повинні говорити: "йду до школи", "їду до Києва". А ось, наприклад, конструкції "йду в школу" та "їду в Київ" – це російська граматична конструкція. І це було нав’язано в 33-му році, цим ми користувались дуже довго.
У 2019 році частину нормальних українських норм повернули, але ж частину – ні. Наприклад, "незалежности" має бути в українській мові. У 2019-му цю норму повернули, але й зросійщену норму, "незалежності", залишили. Тобто зараз вони паралельно ідуть.
Чи варто було одразу повернути усі питомо українські норми?
Я – за те, щоб все виправляти. Дати певний період, коли можна послуговуватись двома варіантами, але готувати суспільство до того, що залишиться один варіант.
Про фемінітиви та лінгвоцид
Це так само колись заборонені слова, які ми зараз повертаємо. Висловлювання, що це із заходу до нас прийшло – абсолютна маячня, тому що в українській мові фемінітиви були нормою багато сотень років тому.
Наприклад, в російсько-українському словнику Агатангела Кримського (1924-1933 роки – ред.) на кожне позначення особи, на іменник, було два варіанти – маскулінітив, тобто позначення чоловіка, і обов’язково фемінітив. У 1933-му це все було знищено, Агатангел Кримський опинився у в’язниці, як і багато інших, де й помер.
Про так звані репресовані слова гарно написано у збірці за редакцією Лариси Мосенко "Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду ".
Лінгвоцид – це знищення мови, це те, що робила радянська влада, те, що робила Росія, те, що вона зараз продовжує робити на окупованих територіях. Українське слово "поземна" замінили на "горизонталь", "горішній-долішній" – на "верхній-нижній".
Чи потрібно прищеплювати культуру мовлення?
Обов’язково. У нас зараз є курси в університеті, ми їх започатковували для переселенців, бо був запит. До речі, така проблема була – багато хто з них говорив, що, коли вони вчилися в школі, батьки писали заяву на відмову від навчання українською мовою, від вивчення української мови як предмету, тобто навіть не діти робили цей вибір, а батьки його робили.
Нині ці курси відвідують і кропивничани. Це безплатно. Ходять юристи, працівники судів, працівники міських адміністрацій, обласної адміністрації, тобто люди, чиє мовлення безпосередньо пов’язане зі щоденним спілкуванням з людьми.