Нав’язливі стани, замикання в собі. Психологічні проблеми ветеранів і як їх вирішують на Кіровоградщині

Психологічний тренінг у ветеранському просторі, квітень 2024 року. Олена Роміцина

Після демобілізації частина ветеранів стикаються з психологічними проблемами. Це посттравматичний синдром, флешбекипсихологічне явище, при якому у людини виникають раптові, зазвичай сильні, повторні переживання минулого досвіду або його елементів., нав’язливі стани й замикання в собі. Щоб їх розв’язати й допомогти ветеранам повернутися до цивільного життя, на Кіровоградщині з вересня 2023 року діє ветеранський простір "Свої". У квітні цього року тут розпочали навчальний курс "Етика спілкування". Організатори — "Мобільна волонтерська група", поліцейські психологи й ветерани. До проєкту запрошують усіх охочих.

Про це Суспільному в етері Українського Радіо Кропивницького розповіла керівниця громадської організації "Мобільна волонтерська група" Наталія Салімова.

Радіопрограму можна послухати за цим посиланням.

"Ветеран — це не тільки про пільги"

За словами волонтерки, нерідко трапляються випадки, коли в суспільстві не приймають і не розуміють ветеранів.

"Громада має бути готовою їх прийняти. Вони пережили досвід війни й вже не будуть такими, як до цього. Ветеран — це не про пільги, це про соціальний договір між державою і людиною, яка пішла захищати. Обов'язок держави — виконати ті умови, щоб людина комфортно повернулася в свою громаду. Де її зрозуміють, де не буде бюрократії, де буде взято до уваги, що в нас дуже багато осіб з інвалідністю, що врешті-решт треба робити інклюзію, доступність. Думати про те, що на ВЛК не всі можуть стояти, потрібно присісти, й це мають бути відповідні стільці. Потрібно робити пандуси, підйомники. Ну, і в голові щось міняти".
На світлині ветеран Микола Дегтярьов, ведуча Олена Роміцина, волонтерка Наталія Салімова й поліцейська психологиня Валерія Люлько. Олена Роміцина

"Є речі, про які ветеранів не можна розпитувати"

За словами психологині управління національної поліції в Кіровоградській області Валерії Люлько, під час навчального курсу використовуватимуть досвід поліцейських, які отримали поранення в зоні бойових дій.

Теми тренінгів — етика спілкування з ветеранами, людьми з інвалідністю, а також тими, хто втратив під час війни захисника чи захисницю.

"Ми не можемо запитувати, наприклад: "Як ти вбивав? Чи ти вбивав? Скількох ти вбив? Кого ти втратив? Розкажи, як там було? Коли закінчиться війна? А чого ти туди пішов? Тебе що, змушували туди йти? І чому ти, дівчинка, пішла воювати? Що, хлопців немає? Тобто всі ці коментарі й питання не доречні під час спілкування".

Четвертий тренінг буде про гірську терапію. Вона з 2016 року допомагає реабілітуватися військовим Кіровоградщини.

Заняття в межах проєкту "Гірська терапія". Facebook/Громадська організація "Мобільна волонтерська група"

Не треба боятися й соромитися звертатися за допомогою — наприклад, до мобільної волонтерської групи. Там підкажуть, куди далі звертатися. На те, що людина має психологічні проблеми, можуть вказувати її негативні думки, погане самопочуття, недосипання, недоїдання або — навпаки — переїдання й дуже багато сну. Також конфліктність, вживання алкоголю або наркотиків.

"Це вже повинна бути не просто підтримка, а додаткова робота психолога, а також психіатра. На це не варто зважати й думати, та воно само пройде. Самолікування, будь ласка, не треба, тому що є препарати, які можуть негативно впливати. Це, наприклад, деякі заспокійливі. Тільки психітар може сказати, чи є в людини депресія, клінічно поставити діагноз й вже потім виписати лікування", — розповіла Валерія Люлько.

За словами психологині, у житті ветерана або ветеранки можуть виникати флешбеки. Це коли людина раптово й сильно переживає минулий досвід. Наприклад, йшла на бойове завдання, бачила вибух або витягувала побратима до медиків. Також може снитися один і той самий сон.

"Щось їй може зачепити, і вона не зможе з цим справитися. Це йому постійно, постійно сниться. І він думає, що немає проблеми, бо рідня каже: "Та чого ти! Це ж тільки сон, що тут такого?" А коли це вже протягом пів року, і людина не може з цими думками справитися, то тут потрібне перенаправлення до інших спеціалістів".
Навчальний курс "Етика спілкування", квітень 2024 року. Олена Роміцина

Учасники психологічного тренінгу "Етика спілкування" в Кропивницькому, квітень 2024 року. Facebook/Громадська організація "Мобільна волонтерська група"

"Не замикайтеся в собі"

Микола Дегтярьов пішов добровольцем до Збройних сил України у 2015 році й був там до 2018 року. Потім поїхав за кордон і повернувся звідти у 2022 році, щоб знову захищати Україну. Служив піхотинцем у 59 бригаді. Зараз він ветеран, отримав інвалідність.

"Наш батальйон був розбитий на самому початку. Себто навіть банальної вогневої підтримки у нас було не так багато. І ми по суті виступали живим щитом. У мене, як мінімум, три побратими на пам'яті, які вчинили над собою розправу. У моєму випадку, після того, як я пішов на пенсію, я замкнувся в собі на дуже довгий період. Чотири місяці майже не виходив з кімнати".

За спостереженнями Миколи Дегтярьова, не потрібно замикатися в собі. Варто шукати сторонньої допомоги, спілкування і якесь заняття для себе.

"Тобто психологи говорять правильно. Треба себе чимось зайняти, бути корисним, не замикатися й не сидіти вдома. Більшість моїх знайомих, які зараз повиходили на пенсію, якщо вони нічим не займаються, починають замикатися або щось чудити. Якщо людина в селі живе, це ще пів біди, тому що там все одно треба рухатися по хазяйству, домашнім трошки допомагати. Якщо ж живете в місті, шукайте всіх, хто може в якісь спілки вас підтягнути. Це дуже допомагає".

Саме побратими направили ветерана його до громадської організації, яка займається реінтеграцією ветеранів. Спочатку там просто спілкувалися. Потім волонтери запропонували організувати якусь активність, і Микола Дегтярьов почав займатися кіноклубом. Сеанси відбуваються щочетверга о 18:00 на Куроп’ятникова, 25.

"Аби не друг, який просто сказав "пішли", то я б, мабуть, все ще сидів у хаті й не знав би, чим мені зайнятися. Одразу шукайте однодумців. Тих, хто вже на пенсії. Тих, хто зараз знаходиться в місті. Починайте з ними спілкуватися і ні в якому разі не йдіть ні в пияцтво, ні в наркотики. І не замикайтеся. Треба шукати те, що буде вам приносити задоволення. У мене, наприклад, це вірші. Я їх пишу, хоча нікому не читаю. Це для мене як терапія".
Микола Дегтярьов в кіноклубі. Олена Роміцина

Сувенір для військового від учасників радіопрограми. Олена Роміцина

Психологічні проблеми ветерана, який повернувся з війни, можуть посилюватися через бюрократичні проблеми. За словами Миколи Дегтярьова, інколи просто потрібен консультант, який би допоміг з ходінням по різних інстанціях. Також бракує інфраструктури (впритул до стільців у лікарнях) й інформації, де можна отримати допомогу.

"Ці всі бюрократичні етапи інколи просто випалюють людей з середини. Є ті ж самі ВЛК. Сім годин після травми хлопцям доводиться стояти. Немає можливості прилягти. Вони стоять під кабінетами по декілька днів на тиждень. Також у місті немає банерів. Починаєш по знайомих питати, чи є психологи, чи волонтерські організації. Інформації не так багато. Можливо, треба по маршрутках оголошення розклеїти, щоб люди бачили".

Також, за словами військового, варто продовжувати перекази грошей для армії.

"Ваш донат, залежно того, куди ви його направите, може знищити росіянина-загарбника. Наприклад, я свою броню віддав хлопцю, якому вона врятувала життя. Бачите когось в пікселі, не тікайте, не думайте, що він ТЦКшник. Підійдіть, обніміть, скажіть: "Дякую". Хлопцям буде дуже і дуже приємно".