"Батька розстріляли, бо взяв колгоспні харчі для сім'ї". Спогади жительки Кіровоградщини про пережиті Голодомори

Марафон

Її батька розстріляли за те, що взяв в колгоспній коморі борошна та круп, щоб врятувати від голодної смерті свою родину. Це спогади жительки села Злинка Кіровоградської області Марії Лубцової. Вона пережила два Голодомори 1932-33 років та 1946-47 років.

Марії Лубцовій 93 роки. Пригадує, вперше білий хліб скуштувала 18-річною дівчиною після закінчення голодомору 1946-47 років. Про масовий голодомор 32-33 років знає з розповідей мами.

“Був сильний голод. Хто був багатшим, то й жив, а бідні всі вмирали, бо не було що їсти. У колгосп ходили працювати за черпак затірки. І на полі, кажуть, люди помирали. Приходиш, а тут кричать, щоб вже лежить людина. Підводи по вулицях їздили, збирали тіла, і по хатах збирали людей".

Зі слів довгожительки, бідні батьки-колгоспники не мали чим годувати двох дітей. Марії тоді було три роки. Тож батько вирішив взяти для сім'ї колгоспні харчі.

Батько із товаришем пішли у колгоспну комору і взяли там борошна та крупи. Але їх спіймали, засудили до розстрілу. А мама залишилася сама з двома дітьми. У сусіда через дорогу була корова, то вона пішла туди і попросила у них пляшку сироватки, щоб напоїти нас. Але сироватки вони не дали, а дали квасу і шматок буряка".

Розповідає, не померли з голоду лише тому, що товариш батька її з сестрою влаштувала в ясла, а маму кухаркою в колгосп.

"І вона вже там поїла і нам черпачок приносила. Розповідала, що бувало висипала мішок борошна в котел, затірку приготувала, усім роздала, щоб густеньке було. Що ж, юшка одна! А ті мішки візьме, скрутить і додому принесе. Витрусила їх і вже стакан борошна є. То ми вже були багаті, то коржик спечемо, то оладку".

Марія Лубцова говорить, все життя батьки тяжко працювали. Мама померла у 86 років.

"Вона і косила, і цеглу робила, і чоловічу роботу виконувала, і свою. Я теж не ледача, по дому поки все роблю сама: підлогу трішки протираю, перу собі одяг, на городі сапаю. Хоч і з паличкою, але ще роблю".

Переживши голодомор, Другу світову, говорить, не думала, що на її долю випаде ще одна війна.

“Я лягаю спати, прокидаюсь і постійно молюсь, щоб в Україні скінчилась війна".