Олександр Гуцуляк-Левицький з 15 років вишиває. Чоловік розповів, що зараз його картини та панно не для оздоблення помешкань, а для нагадувань про історичну спадщину українського народу та його геноциду царським та радянським режимами.
Історія чоловіка — у матеріалі Суспільне Хмельницький.
Як розповів Олександр, вишивок за все життя зібралося на пристойну експозицію, та виставляти її ніде, окрім як у Хмельницькому геріатричному пансіонаті, де він живе.
"Мої бабуля, мати й тітка в 1950 році в сталінському концтаборі в тундрі вишили Образ Божої Матері. Для мене це дуже дорога пам'ятка".
За словами Олександра Гуцуляка, образ його родички вишивали потайки. І за заборону жінкам вишивати він ще більше зненавидів радянську владу, маючи для цього й вагоміші причини. Він народився в сталінському таборі на Колимі, куди заслали його родину з Чернівецької області.
"У мого діда була пара чумацьких волів, яких він вигодував сам. Коли прийшли червоні окупанти на західну Україну, то вони захотіли їх забрати в колгосп. Дід сказав, що не віддасть й за це пішов на Колиму. В 1940 році в кінці жовтня його роздягли догола і на морозі обливали водою, пошкодували для нього кулю. І так він замерз на смерть".
Олександр сказав, на Колимі загинула його тітка і його молодший брат: "Молодшого брата один з охоронців кинув в річку й він захлинувся. Йому не сподобалось, що брат плакав від голоду й холоду. Що таке сталінський концтабір? Це коли жінки голими руками ловили в річці рибу, перемелювали її зубами й давали дітям".
Олександр розповів, як родина в часи правління Хрущова повернулася в Україну з Ханти-Мансійського округу. Пригадує, завдяки кардиналу греко-католицької церкви Йосипу Сліпому.
"Вдалось повернутись у 1959 році за допомогою родички Йосипа Сліпого, яка теж була там. Йосип Сліпий тоді зміг, по слову Микити Хрущова, виїхати в Ватикан і за собою він потягнув свою родичку, а вона допомогла моїм рідним і мені звідтіля виїхати".
Зі слів чоловіка, його мати й бабуся хотіли повернутись в Чернівецьку область: "Нас спершу привезли в Кам'янець і поселили в єврейській родині. У того єврея жінка, донька, дві сестри лишились в концтаборі навічно. Він нас прийняв, бо мати передала йому від його родичок лист. Він його читав й плакав".
Олександр хотів стати істориком, археологом, та не довчився в університеті: його матір паралізувало, їй потрібен був догляд, але любов до історії України та українців — в усіх його вишитих роботах, яких є уже чимало. До вишивки, сказав, каже хоче додати автобіографічну книжку про сталінський табір та службу в радянській армії.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
