Перейти до основного змісту

150-річна хата з коптильнею: як ветеран створив етномузей на Хмельниччині

Стару хату в Маліївцях Кам'янець-Подільського району, що на Хмельниччині, якій може бути понад 150 років, ветеран Андрій Симоненко разом із дружиною Анастасією Донець перетворив на етномузейЕтнографічний музей (етномузей) — це науково-дослідна та культурна установа, яка збирає, зберігає, вивчає та демонструє пам'ятки матеріальної і духовної культури певного народу чи регіону.. У будинку збереглася автентична Автентична — це справжня, оригінальна речі, документ чи явище, які не є підробкою або копією.архітектура, зокрема давня коптильня, до якої сходяться димоходи від усіх хатніх печей.

Про це Суспільне Хмельницький розповів ветеран Андрій Симоненко.

«Справжня родзинка місцевої архітектури. Такого я не бачив більше ніде в Україні».

За його словами, щоб зберегти автентичність будівлі, вони разом із дружиною Анастасією викупили садибу та облаштували в хаті етномузей.

«Сюди, у це приміщення, з усіх печей сходяться димоходи. Це коптильня. Таких у цьому селі нині залишилося п'ять. Наскільки мені відомо, у двох хатах їх переобладнали під санвузли, а у трьох, зокрема й у цій, вони збереглися».

Ветеран російсько-української війни Андрій Симоненко біля 150-річної хати, яку разом із дружиною перетворив на етномузей, Хмельниччина, вересень 2026 року. Суспільне Хмельницький

Ветеран зазначив, що хаті може бути від 150 до 200 років.

«Ми побували в гостях у чоловіка, який народився в цій хаті. Нині йому 79 років. Тут народився він, його мати та дід».

Колишні власники будинку, пояснив Андрій, передали до етномузею старі фотографії своєї родини. Серед них є світлини початку XX століття, на яких можна побачити людей, які жили в цій хаті та працювали в місцевому маєтку графів ОрловськихПалац Орловських у Маліївцях (Хмельницька область) — це одна з найгарніших та найкраще збережених дворянських резиденцій Поділля, зведена у 1788 році у стилі раннього класицизму на замовлення коронного ловчого Яна Онуфрія Орловського.. За його словами, нині відвідувачам розповідають історію цієї родини.

«Коли ми вперше побачили цю хату, зрозуміли, що вона виглядає майже так само, як у день своєї побудови. Ми вирішили, що її потрібно зберегти для нащадків, адже старі хати в селах зникають, а цілі села — занепадають. Тому й вирішили створити музей, щоб люди, наші нащадки, могли побачити, як жили їхні пращури».

Традиційна піч із посудом у ванькирі 150-річної хати, яку перетворили на етномузей, Хмельниччина, 2026 рік. Суспільне Хмельницький

У хаті — дві половини, у кожній по дві кімнати, розповів чоловік.

«Кімната, в якій ми зараз перебуваємо, називається ванькирВанькир (також валькір, алькир) — невеличка бічна чи кутова кімнатка, відокремлена стіною або перегородкою від великої кімнати.. Це нежитлова кімната, можна сказати, кухня. Тут ми бачимо глиняну долівкуДолівка — це утрамбована, вирівняна та помазана глиною земляна підлога у традиційному житлі, а також взагалі підлога., на відміну від усієї хати, де постелена дерев'яна підлога. Стоїть традиційна для нашого регіону піч. Вона робоча — ми перевіряли. На ній хоч зараз можна розпалювати й готувати їжу».

Більшість речей в етнохаті — місцеві, зазначив Андрій Симоненко.

«Софу Софа — це різновид м'яких меблів, призначений для сидіння та відпочинку. Історично й конструктивно вона має свої особливості, які відрізняють її від класичного дивана.нам віддала місцева жителька Гала Яковинчик. Вона хотіла її викинути, але перед цим прийшла до нас і запитала, чи не заберемо ми її. Звісно, ми радо це зробили».

Інтер'єр етномузею, облаштованого ветераном у 150-річній хаті: старовинний буфет та вигляд на кімнату з піччю, Хмельниччина, вересень 2026 року. Суспільне Хмельницький

Саму хату подружжя відновило менш ніж за місяць. Андрій пригадав, наступного дня після купівлі садиби вони почали ремонт, а за три тижні відкрили музей для відвідувачів.

«Коли ми зайшли в цю хату, ну вже як власники, на цьому місці була величезна дюра.Анастасії батько замісив нам глину з соломою по старовинної технології. Це було насправді цікаво і важко».

Андрій розповів, що до Маліївців переїхав з Вінниці.

«Це мій перший такий досвід. До цього я ніколи не мав справи з музеями, хіба що як відвідувач. У Маліївці мене привело кохання. Спочатку, можна сказати, я закохався у дружину, а потім — у це село».

Вхід до подвір'я 150-річної хати в Маліївцях, де ветеран разом із дружиною облаштували етномузей, Хмельниччина, вересень 2026 року. Суспільне Хмельницький

Андрій Симоненко — ветеран російсько-української війни. За його словами, на фронт він пішов добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення. Служив три з половиною роки, брав участь у бойових діях на Київщині та Харківщині. Минулого року звільнився зі служби за станом здоров'я. Тепер планує розвивати музей і хоче подати заявку на грант, щоб відкрити тут мініпекарню.

«Хочемо випікати маліївецькі пиріжки з місцевих продуктів і з традиційними начинками: зі сливою, вишнею, а можливо, навіть із м'ясом».

Андрій Симоненко зазначив, експозицію музею продовжують поповнювати новими експонатами. Ними діляться місцеві жителі та друзі.

Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.

Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.

Топ дня
Вибір редакції